А метелики іще
Не проснулись досі.
Розманіженість оця
Не смутить Оленку,
Бо з’явився в Гусинцях
Пролісок біленький.
А це значить, що за мить
Знов розквітне літо
І метеликів ловить
Ми туди поїдем.
Сполохнем боровичків
З карасем стикнемось,
До віршованих рядків
З дідусем звернемось.
Щоб дитинство пригадать
І "веселі ручки"
Іменини святкувать
У його онучки.
Щастя й долі їй бажать
І без многослов’я
Соку чарочку піднять
За її здоров’я.
1996
* * *
Такі пристойні і хороші,
А не второпають просте:
Уміння ні за які гроші,
Ви не придбаєте ніде.
Тож, щоб чогось в житті добитись
Прийдеться добре потрудитись.
Коли ж таланту дав вам Бог
Працюйте, голубе, за двох!
ЯХТСМЕНАМ
Де вольному воля, а воля мов сталь,
Де шторми випробують крила,
В мінливе роздолля, в незайману даль
Летять неспокійні вітрила.
В напрузі об’єднані парус і нерв, -
Не йдуть манівцями по світу.
Виконує човен потужний маневр,
Щоб вітер міцний підкорити.
В краї невідомі ідуть моряки.
У долі попросять для себе
Легкого спочинку, "важкої" руки
І в морі під килем півнеба.
Голубить "чаклунчик" попутні вітри,
Дівочою стрічкою в’ється,
Шумлять понад хвилями осокори
І чайка розлого сміється.
1996
ЯХТА
Лілея-яхта, мрія біла,
Видінням випливла з води.
Дрімали згорнуті вітрила,
Невтомна чайка легкокрила
Не мчала з нею у світи.
Непевна грань життя і казки
Красою болю завдає
І спрагле серце просить ласки,
Надію, мов отруту, п’є.
Та чи спроможний привид ночі,
Світанком вибілена суть,
Кохання вистраждані очі
І зрозуміть, і осягнуть?
На рейді яхта срібно-біла,
Майстерно витончена стать,
Стрічає день,
А щогли - стріли
Супроти променів
Летять...
1996
* * *
За минулим струна
Не сумує, не плаче,
Висне довга війна
Тягарем на плечах.
І кляне по ночах
Свою долю собачу:
І горить, мов свіча,
Ця хмільна сторона.
В летаргійному сні,
В споконвічнім двобої,
Горювала, як слід, -
Від темна до темна.
З колоском на стерні
Накладала собою.
І на попелі літ
Зоставалась одна.
Безталанна моя,
Доле-доленька сива,
На високім чолі
Вже не піт, а ропа.
Ворожнеча буя,
Замиритись - не сила, -
Русини й москалі
Не вособлять попа.
Блиск зелених принад,
Многослов’я чужинське,
Порожнеча і кров
І з синцями - блакить...
Мов пустий променад
Почуття материнське...
Де ж та чиста любов,
Котра зраду простить?
1996
* * *
Спецам плекати небилички
(Чимало їх було і є ).
Одним хрести, а другим лички
Рука сатрапська роздає.
А я найвищу нагороду
Сприймаю, ніби уві сні,
Од невмирущого народу:
Співає люд мої пісні!
1996
* * *
Зітліють черстві
Лицарі мошни,
І скетч,
І шлягер недолугий щезне.
Хай "діячі"
На плитах розмашних
Карбують щось величне і помпезне.
А нам з тобою,
Пісні глибина,
Заповідає
Україна - мати.
Відлуння болю
Вистраждать до дна
І в ріднім краї
Душі лікувати.
1996
* * *
Покинувши сиріт напризволяще
Та ошукавши спритно земляка,
Бенкетувать зібралися найкращі:
Синицю кожен в жмені затиска.
Звучать-скавчать помпезні пекторалі,
Дешеве панство тішиться у грі.
Дволикий час минає. По спіралі,
Під іронічним поглядом зорі.
1997
БАНК
В напрузі розум, нерви, гроші,
Шляхетний блиск благодіянь
Уважні погляди хороші, -
В які зіниці не заглянь!
Напругу звечора до ранку
Нічний спочинок прибере
І знову ритм робочий банку:
Авізо, дебет, де юре!
Байдужих тут немає й близько,
Сердець чарує чистота.
А он - тонюсіньке дівчисько
Мільйони пальчиком скида...
Кремезний мудрий козарлюга
Балансу вартою стоїть
І вся громада тягне плуга,
Щоб Україні легше жить!
Аби поштовими портами
Серцям до злагоди прийти
І над пенсійними літами
Відраду осені знайти.
1997
НА БЕРЕЗІ РІКИ...
На жаль, таке, зустрінеш рідко.
Картина ніжна, чарівна.
Біля води жевріла квітка, -
Троянда в пляшці з-під вина.
Навколо прибрано, чистенько,
Сліди жіночих каблучків,
І пелюсток біленьких жменька, -
Гадання на чоловіків.
Не визнає кохання пустки
І за весільнії столи
Прийде обранець, щоб пелюстки
Лиш непаровані цвіли!
1997
Чорнобиль
* * *
Б’ється-піниться хвиля бистрая
Між степів та гір побивається,
Ой нащо ж серця променистії
Об злочинний світ розбиваються?
Ой чого ріка замутилася?
Чи од сліз гірких, чи сніги тануть?
Де ж ти, доленька, забарилася?
Повертай хутчіш в рідну сторону...
Не кришталь сія - піна зблискує
Дощ не йде, а сніг в тінь ховається...
Ой чого ж тая совість чистая
Мов куркульський сніп, розкрадається...
Від своїх іуд дітись нікуди,
Одцвіла зоря, не горить свіча...
На Великий Суд, дай нам Господи,
Як не пастиря, хоч погонича!
Хай не стане брат - брату ворогом,
Воля-вольниця - не рясніє злом:
Не бува Дніпра - з одним берегом,
Ясна-сокола - із одним крилом!
1997
Теребовля-Київ
* * *
Повесні любові свято
Розвидняє рута-м’ята.
Ой нащо ж ти весно мила
Руту-м’яту запалила,
Моє серце полонила.
Ой не сама рута-м’ята,
Квітнуть хлопці і дівчата!
Ой нащо ж ти, весно мила
Руту-м’яту запалила
Моє серце полонила!
Ой ви, хлопці і дівчата,
Не губіте руту-м’яту,