Зупиню каяття норовисте!
Скільки ж можна печалі юрмить?
Уклонюсь багряному намисту
В чорний час,
В чорний день,
В чорну мить!
Хай чужинські гримлять децибели!
Нахилюсь над насінням рядків,
Щоб не трапили кулі плевели
До сердець і до душ земляків!
1997
ЧОРНОБИЛЬСЬКИЙ ПРИЧАЛ *
На дев’ятий причал біль у серці несу,
Там живої води із Полісся прибуде!
Там сумління свіча розвидняє красу
Нетривкої ходи на причастя й спокуту.
По канонам святим всім означена путь:
Ранку й вечора дзвін і романтика мрії.
Поможу молодим, що в майбутнє несуть
Труд і віру крізь тлін і туман безнадії.
Я на совість беру за сучасність вину.
В ній жорстокість і лінь крадькома осягнули.
Не свідомість стару, а новітню війну,
Що для всіх поколінь руйнувала минуле.
Промайнуть холоди, всі зустрінемось там,
Де в будення сумне запалає кострище!
Розшукаю броди у древлянські міста,
Бо не вабить мене благодать кладовища.
Роси щастя і сліз і прозріння пісень
Захищають у грі, що облуду возносить!
Линуть думи незлі у розвиднений день,
О серпневій порі грає колосом осінь!
1997
_____________
* 9-й причал Київського річкового вокзалу
БАГРЯНЕ НАМИСТО
Ліні Костенко
Ми просто древляни, та й годі.
Жили над рікою.
Наш пляж на чорнобильськім броді
Заріс осокою.
Ми горді древляни! На разі
Не хочем конати!
Волієм ворожого князя
Між сосен в’язати!
Ми просто північні вкраїнці.
І добрі й уперті:
У дружбі, - і серце по вінця.
У битві, - до смерті.
Ми чорнобиляни, та й годі.
Живем особисто!
Серця на колючому дроті, -
То ж наше намисто.
1997
Чорнобиль
* * *
Зіщуливсь Пегас, мов пташина
Вже й він притерпівся у горі
Поезій скорботна вершина
Над блоком притишує зорі.
Злочинно сформована пустка...
Лиш сонце Поліське над нею
Багряні засвітить пелюстки
На хустках надії моєї.
Союзи, об’єднання, трасти
В Чорнобиль вп’ялися, мов гниди,
Щоб нас до кінця обікрасти,
Щоб нас від достатку звільнити.
Свобода!!! Свобода!! Свобода!
В новітнім сумнім протиріччі:
Свобода голодного рота
На жовто-блакитнім обличчі.
1997
ОДКРОВЕННЯ
Ані плити мармурові,
Ні туман чутливих сліз
Не втамовують любові
До Чорнобильських беріз!
Марно душу розпинати
На хресті у чорні дні,
Поки ці мої дівчата
Усміхаються мені!
1997
* * *
З цупких тенет звільнятись - дітлахам!
Нехай дарма не скиглять ворожбити.
На довгий лет приреченим птахам
Життя нема без волі й сили світу!
Парка й цупка сатрапська бугила
Стиска вузлом, а в заповіднім краї
Своя рука минуле підмела,
Над жовтим злом висить блакить безкрая!
Крізь чорний біль ми осягли світи,
Любові квіт і неосяжний вирій.
В самих собі - не спромоглись знайти
Для спільних дій - ні віри, ні довіри!
1998
* * *
За лісом - Залісся, за полем - Запілля...
Поліський наш край задушили дроти.
Та носимо в душах Поліське привілля,
Тамуємо біль в таїні самоти.
Карбує безвихідь пригнічену повість
І знову, - весна допоможе мені:
В бездушшя, недбалість, сваволю, жорстокість
Бруньки - наче кулі летять розривні!
Клясти, сумувати і скиглить, - не гоже,
Завдячимо долі древлянській своїй,
Природа свята землякам допоможе,
А ми допоможем воскреснути їй.
1997
* * *
Усе прилизане, прибите,
Воняє фарба і карбід.
Хай москаляться інваліди,
Палац і офіс - мають вид.
Копійку, гривню, - де їх взяти,
В якому пеклі зароблять?
А тут - жирують бюрократи,
Бо товсті задниці сверблять,
У ліпше крісло хочуть сісти,
Мільярди мати без труда,
А інвалід, що хоче їсти,
Нехай попросить у Христа!
1997
НА ТЕМУ ДНЯ
Минуть колись химери "ренесансу".
Підуть воли, вовки і пастухи.
І вільна Русь, отямившись від трансу,
Відзначить всіх за труд і за гріхи...
Не вірим вам, і не простим провини:
Життя безпутнє, марення ідей...
Нащо слова? Спасайте Україну,
ЇЇ майбутнє - землю і дітей!
Нехай права дадуть до рук покласти -
Слабку опору, старості кийок...
Нащо слова! Ви перестаньте красти
Із жалюгідних наших копійок...
1998
* * *
Зима притамувала осінь,
В сніги закутала село,
А над березами на просинь
Червонне золото лягло.
Розвидню доленьку незрячу,
Переборю думки, жалі.
Бо вірую - колись побачу
Димок над комином в селі.
1998
с.Черевач Чорнобильського р-ну
ЛЮДМИЛІ і ВАСИЛЮ ШЕВЧЕНКАМ
Ддрузям-чорнобилянам,
переселеним у смт Згурівку
Натяк на замок - дім підводиться, -
Амбар - на п’ятеро дверей.
Потроху в Згурівці розводиться
Коней, корів, свиней, курей.
Новий виток в майбутнє втілювать
Сумлінний тужиться земляк.
А я молюсь, щоб розкуркулювать
Його не здужав новий ляк.
Щоб в двір міцний не сунув "шнобеля"
Лаштун гешефтових подій
І більш відлуннями Чорнобиля
Не цвів вінок ясних надій.
А поки нам Часник з Галушкою
Лаштують тости за живих
І сам Василь частує юшкою
Волиньських хлопців майстрових.
1998
смт Згурівка
* * *
Моя журба - стара верба,
Благенькі верболози,
В краю дібров - калини кров,
Світанку чорні сльози.
І повесні на мілині, -
Веселки візерунки.
Німі вуста, бліді літа,
Нещирі поцілунки...
Надію мав, а тінь впіймав.
Натхнення завмирає.
На сполох б’є єство моє,
Вітчизна душу крає.
Тамую сум квітневих дум.
Милую серцем промінь: