Еббі дістала Сьюзан зі слінгу, але вона не прокинулася.
— Денні, а чому ти один? — обережно запитала Еббі.
— Я не один, мамо, я зі Сьюзан, — сказав Денні.
Еббі закотила очі, і Денні пом’якшав.
— Єлена зламала руку, тому Карла повезла її до травмпункту.
— О, як шкода, — відповіла Еббі, і всі інші теж почали висловлювати співчуття.
— А як бути з годуванням, вона зцідила молоко на день? — запитала Еббі.
— Ні, мамо, я привіз суміш, — показав він на рожевий вініловий наплічник.
— Суміш? Але ж у неї «перегорить» грудне молоко, — сказала Еббі.
— Перегорить? Не хвилюйся, Сьюзан звикла їсти з пляшечки, — відказав Денні.
На той момент Еббі перечитала безліч книжок про те, як бути найкращою бабусею, і головною порадою там було «не втручатися у життя батьків, не критикувати і не нав’язувати свою думку». Тому вона спробувала усміхнутись і лише відповіла: «Добре».
— А чого ти чекала? Карла працює повний робочий день. Не кожен може дозволити собі сидіти вдома і валятися на ліжку з грудним молоком, — сказав Денні.
— Я нічого такого не казала, — швидко відповіла Еббі.
Раніше бувало, що візити Денні тривали всього п’ять хвилин. Однієї фрази могло вистачити, щоб він тут же вийшов за двері і не повернувся.
Пам’ятаючи про це, Еббі притиснула Сьюзан щільніше до себе і сказала:
— Приємно бачити тебе вдома.
— Я теж радий знову бути тут, — відповів Денні, і всі полегшено зітхнули.
Можливо, по дорозі додому Денні дав собі якусь обіцянку, бо поводився він якнайкраще: не критикував гостей Еббі на обіді, а коли Отрі голосно засміялася і розбудила дитину, він сказав:
— Що ж, друзі, нарешті ви зможете подивитися, якого кольору очі у Сьюзан.
Він із розумінням ставився до проблем зі слухом містера Дейла і кожну свою фразу повторював по кілька разів.
Аманда, яка була на сьомому місяці вагітності, набридала йому купою запитань щодо дитини і він на всі відповів! («Колиска непотрібна, можна використовувати шухлядку комода. У дитячому візочку теж немає необхідності. Високий стілець? Та навіщо?»).
Надзвичайно ввічливо він обговорив справи у будівельній компанії Вітшенків, поспілкувавшись не лише з батьком, а й з Дженні, яка працювала там теслею, і навіть зі Стімом. Він уважно вислухав детальні розповіді Стіма про роботу. («Клієнт замовляє шафу від підлоги до стелі, розумієш. Ми прибираємо усі перегородки і тут він кричить: „Почекайте!“»)
Еббі нагодувала дитину, почекала, поки вона відригне, а потім замінила мініатюрний підгузок.
Виявилося, що у Сьюзан пухкеньке підборіддя, акуратні губи та блакитно-сірі оченята. Еббі передала дитину Реду, який спершу був переляканим і спантеличеним, але потім міцно притиснув дитину до грудей і тихенько вдихав запах маленької маківки.
Коли Денні повідомив, що він не може лишитися на ніч, усі сприйняли це з розумінням. Еббі швидко спакувала залишки індички для Карли та її матері, а Ред підвіз сина до станції.
— Не зникай, — сказав Ред йому на прощання.
На що той відповів:
— Не буду, скоро побачимося.
Денні часто так говорив, але ці слова нічого не означали. Проте цього разу все було по-іншому. Можливо, через те, що він став батьком. Можливо, він почав усвідомлювати важливість родини.
Як би там не було, Денні повернувся до них на Різдво — лише на день, але все-таки! — і привіз із собою Сьюзан і Карлу.
Сьюзан уже виповнилося сім тижнів, вона реагувала, коли до неї говорили, повертала маленьку голівку і посміхалася, від чого на щічці з’являлася маленька ямочка.
Карла поводилася чемно, хоча було помітно, що вона зовсім не намагалася справити позитивне враження. Вона була одягнена у джинси і футболку, тому Еббі, яка дуже старалася стриматися, залишилася у джинсовій спідниці і вирішила не переодягатися до вечері.
— Карло, я можу запропонувати тобі келих вина? — запитала у неї Еббі. — Так добре, що ти не на грудному вигодовуванні! Можеш пити все, що хочеш.
Її доньки обмінялися здивованими поглядами: мама переходить межу. Однак і вони намагалися справити гарне враження, тому хвалили все, що змогли помітити у Карлі, навіть її тату з іменем собаки на зап’ясті лівої руки.