Тієї ночі князь Блакитного Замку змінив подобу — із чоловіка з твердо окресленою щелепою і легкою передчасною сивиною він перетворився на гульвісу, його волосся стало надто довгим, каштановим з яскраво-рудими іскрами, очі — темно-карими, вуха — дещо відстовбурченими, але не такими, як вітрила. Лише обрис щелепи не втратив деякої твердості.
Зараз Барні Снайт виглядав ще скандальніше, ніж зазвичай. Видно було, що він кілька днів не голився, а його долоні, кисті та передпліччя були у мазуті. Але він так радісно посвистував сам до себе і видавався таким щасливим, що Валансі відчула заздрість до нього. Вона заздрила його безтурботності, безвідповідальності, таємничій хатині на острові посеред озера Міставіс — а навіть його старому гуркотливому грей слоссону. Ні він, ні його автівка не були респектабельними і не шанували традицій. Коли він через кілька хвилин, хвацько розсівшись на сидінні своєї Ліззі, з гуркотом проїхав повз неї, — його неприкрите довге волосся віяло на вітрі, а стара чорна люлька в зубах довершувала образ розбійника, — вона знову йому позаздрила. Без сумніву, все найкраще у житті дістається чоловікам. Ким би не був цей відщепенець, він був щасливим. Натомість вона, Валансі Стірлінг, респектабельна і добропорядна так, що більше й не можна, була нещасною і завжди буде нещасною. Знай своє місце.
Валансі встигла саме на вечерю. Сонце затягло хмарами і знову зарядив похмурий дрібний дощ. У кузини Стіклс була невралгія. Валансі мусила зайнятися штопанням для всієї сім’ї, так що зовсім не мала часу на «Магію крил».
— Чи штопання не почекає до завтра? — просила вона.
— Завтрашній день принесе свої обов’язки, — невблаганно відповіла місіс Фредерік.
Валансі цілісінький вечір штопала, слухаючи, як місіс Фредерік та кузина переповідають вічні дріб’язкові родинні плітки та монотонно плели на спицях безконечні чорні панчохи. Вони обговорювали всі подробиці майбутнього шлюбу сестри у других Ліліан. Загалом, вони схвалили її вибір — сестра у других Ліліан зробила добру партію.
— Хоча вона й не поспішала, — відмітила кузина Стіклс. — Їй має бути вже двадцять п’ять.
— На щастя, по нашій лінії маємо небагато старих панн, — гірко зауважила місіс Фредерік.
Валансі здригнулася і вколола палець штопальною голкою.
Брата у третіх, Аарона Грея, колись подряпала кішка, — і через це трапилося йому запалення крові в пальці.
— Коти — небезпечні тварини, — промовила місіс Фредерік. — Я ніколи не стала б тримати вдома кота.
Вона значуще зиркнула на Валансі крізь свої жахливі окуляри. Колись, п’ять років тому, Валансі просила дозволити їй завести кота. Пізніше вона вже ніколи про це не просила, але місіс Фредерік все ще підозрівала, що в глибині її душі таяться злочинні сподівання.
Тут Валансі чхнула. Згідно з етикетом Стірлінгів, не годилося прилюдно чхати.
— Щоб стриматися від чхання, слід притиснути пальцем нижню губу, — докірливо сказала місіс Фредерік.
Пів на дев’яту, і, як казав містер Піпс[13], час у постіль. Але спершу треба було розтерти невралгічну спину кузини Стіклс маззю Редферна. Це мала зробити Валансі. Вона завжди це робила. Валансі ненавиділа запах мазі Редферна — ненавиділа самовдоволене, сяюче, округле двобакенбардне, двоокулярне обличчя доктора Редферна, зображене на флаконі. Її пальці навіть у ліжку жахливо смерділи маззю, хоч як би старанно вона їх відмивала.
Доленосний день Валансі прийшов і проминув. Вона у сльозах його зустріла, плачучи з ним попрощалася.
РОЗДІЛ VII
На невеличкому газоні перед домом Стірлінгів, одразу ж біля брами ріс трояндовий кущ, званий «кущем Досс». П’ять років тому його подарувала Валансі тітонька Джорджіана — і Валансі радісно його посадила. Вона любила троянди. Але — звісно — кущ ніколи не зацвів. Не з її щастям. Валансі робила все, що могла, все, що їй радили родичі, але кущ і не думав цвісти. Він гарно і пишно розрісся, його покриті густим листям гілки не знали ні хвороб, ні шкідників, але жоден пуп’янок так на ньому і не з’явився. Через два дні після її уродин Валансі глянула на нього — і відчула раптову непереможну ненависть. Раз ти не цвітеш, то я тебе обріжу.
Вона пішла до комірчини зі знаряддями, озброїлася садовими ножицями і злісно взялася за трояндовий кущ. Кількома хвилинами пізніше місіс Фредерік вийшла на веранду і з жахом побачила, як її донька палашує кущ, обтинаючи гілки. Половина їх вже лежала на доріжці. Кущ виглядав жалюгідно.
— Досс, отямся, що ти робиш? Ти з глузду з’їхала?
13
Семюел Піпс (англ. Samuel Pepys, 23 лютого 1633, Лондон — 26 травня 1703, Клепхем, на південь від Лондона) — англійський чиновник морського відомства, автор знаменитого щоденника про повсякденне життя лондонців періоду Стюартівської реставрації.