Дійшовши до озера, вони змінили снігоступи на ковзани і поїхали додому. На диво, Валансі, ще малою школяркою, навчилася їздити на ковзанах на ставку за дірвудською школою. Вона ніколи не мала власних ковзанів, але інколи хтось із дівчаток їй позичав — і видавалося, що вона вже з природи це вміє. Якось дядько Бенджамін пообіцяв їй пару ковзанів на Різдво, але, коли Різдво настало, подарував їй калоші. Ставши дорослою, вона вже на ковзанах не їздила, але старі навички швидко повернулися. Вони з Барні славно проводили час, коли мчали по білих озерах повз темні острови з німими зачиненими літніми будиночками. Сьогодні вони летіли вниз по Міставіс, обганяючи вітер, і збудження зарум’янило щоки Валансі. А в кінці дороги чекав її милий маленький дім, на сосновому острові, дах його покривав сніг, що виблискував у місячному світлі. Вікна пустотливо підморгували їй своїм блимаючим світлом.
— Як картинка з книжки, правда? — сказав Барні.
Вони мали прегарне Різдво. Без поспіху. Без метушні. Без гарячкових спроб звести кінці з кінцями. Без несамовитих зусиль, щоб нагадати, чи не вручала вона такий самий подарунок тій самій особі два Різдва поспіль. Без гарячкових покупок в останню мить. Без нудних сімейних «єднань», де вона сиділа, німа й неважлива. Без «нервових» нападів. Вони прикрасили Блакитний замок сосновими гілками, а Валансі зробила чудові зірочки з позлітки і повісила їх посеред зелені. Ще вона приготувала святкову вечерю, якій Барні віддав належне, а Щасливчик і Банджо обгризли кості.
— Країна, яка вирощує таких гусей, гідна найвищої поваги, — проголосив Барні. — Хай живе Канада! — І вони випили за Юніон Джек пляшку кульбабового вина, яке тітонька Джорджіана подарувала Валансі разом із покривалом.
— Ніхто не знає, — урочисто промовила тітонька Джорджіана, — коли виникне потреба трохи підкріпитися.
Барні спитав Валансі, що вона хотіла б дістати в подарунок на Різдво.
— Щось легке, грайливе і непрактичне, — відповіла Валансі, яка минулого Різдва дістала пару калош, а позаминулого — дві вовняні спідні сорочки з довгими рукавами. У ще давніші роки було так само.
На радість Валансі, Барні подарував їй разок перлового намиста. Валансі все життя прагла мати низку молочно-перлових намистин, таких як застигле місячне сяйво. Подарунок був напрочуд гарним! Аж надто гарним, і це було єдиним, що її турбувало. Перли мали дорого коштувати — щонайменше п’ятнадцять доларів. Чи може Барні таке собі дозволити? Вона не знала стану його фінансів. Валансі ніколи не дозволила йому купити їй щось із одягу. Казала, що на час, доки їй потрібен одяг, вистачить і тих грошей, які в неї є. У круглій чорній банці на поличці біля каміну Барні клав гроші на домашні витрати, цього вистачало. Банка ніколи не бувала порожньою, хоча Валансі жодного разу не помітила, коли він їх докладав. Все таки навряд чи в нього було багато… а намисто… — але Валансі відігнала цей клопіт. Вона носитиме перли і насолоджуватиметься ними. Це ж була перша прикраса, яку вона коли-небудь мала.
РОЗДІЛ XXXII
Новий Рік. Старий пошарпаний безславний календар, відживши своє, зійшов зі стіни, а на зміну йому прийшов новий. Січень був місяцем бур. Три тижні поспіль падав сніг. Термометр упав нижче нуля і там зостався[53]. Але, як Барні і Валансі потішали одне одного, не було комарів. Ревіння й тріск їхнього великого каміна заглушали виття північного вітру. Щасливчик і Банджо потовстішали так, що аж лисніли, а ще завели собі розкішні кожушки з блискучого шовковистого хутра. Ніп і Так відлетіли.
— Але навесні вони повернуться! — обіцяв Барні.
Вони не нудьгували. Інколи влаштовували маленькі приватні суперечки, що навіть не думали ставати сварками. Інколи заявлявся галасливий Абель — на вечір або й на цілий день — зі своїм старим картатим картузом і зі своєю довгою червоною бородою, присипаною снігом. Звичайно він приносив скрипку і грав на ній, чим радував усіх, крім Банджо, — той тимчасово шалів і ховався під ліжко Валансі. Інколи Абель і Барні розмовляли, доки Валансі робила для них солодощі; інколи мовчки сиділи й палили люльки, а-ля Теннісон з Карлайлом, аж доки весь Блакитний Замок не засмерджувався димом і Валансі мусила тікати надвір. Інколи вони всю ніч мовчки і люто грали в шашки. Інколи їли яблука-цеглівки, принесені Абелем, а веселий старий годинник відцокував блаженні хвилини.
— Миска яблук, палаючий вогонь та «веселая добрая книга[54]» — це чудова заміна небесам, — казав Барні. — Такі золоті вулиці будь-хто може мати[55]. Давайте ще раз читнемо Кармена[56].
55
«А вулиці міста щире золото, прозорі, як скло.» (Об'явлення 21:21, переклад Огієнка). Опис Раю.