Один студент підсадив її. Перш ніж лягти, вона глянула на професора, гарного, високого, чисто виголеного чоловіка в золотих окулярах, і, показуючи на молодесеньку дівчину, мовила:
— Будь ласка, хай мене розмалює вона.
Студенти знову дружно зареготали. Посміхнувся й професор:
— Чому? Соромишся абощо?
— Ні, синьйоре. Просто краще хай вона. — Раффаелла обернулась і глянула на Ріккардо, який усе ще стояв біля вікна, спиною до неї.
Білява студентка мимоволі простежила за її поглядом. Вона вже встигла помітити, що Барні збентежений і розгублений. Тепер вона побачила, що він відійшов до вікна, і теж страшенно збентежилась.
Та професор уже покликав її:
— Що ж, прошу вас, починайте огляд, синьйорино Орліц. Хай буде так, як хоче пацієнтка.
Раффаелла лягла на стіл і подивилась на біляву студентку, яка обережно підняла вуаль. Яка вона вродлива, струнка, шкіра у неї біла, а очі голубі і ніжні-ніжні. Ось вона скинула плащ, професор простягнув їй дермографічний олівець, і молоденька дівчина нахилилася над Раффаеллою. Руки у дівчини ледь тремтіли, коли вона заголила груди пацієнтки.
Раффаелла заплющила очі, соромлячись своєї убогої груді, на яку дивилися зараз стільки молодих чоловіків, що з’юрмилися біля столу. На серце їй лягла холодна рука дівчини.
— Прискорене серцебиття… — відразу сказала синьйорина Орліц, забираючи руку. Говорила вона з виразним іноземним акцентом.
— Давно ви в лікарні? — спитав професор.
Раффаелла відповіла, не розплющуючи очей, лише її повіки нервово затрепетали:
— Тридцять два дні. Я майже одужала.
— Перевірте, чи нема у хворої шумів у серці, — провадив професор, простягаючи студентці стетоскоп.
Раффаелла відчула холодний доторк приладу до грудей, потім почула, як синьйорина відповіла:
— Шумів нема… Сильне серцебиття.
— Зробіть перкусію, — звелів професор.
При першому ж легкому ударі Раффаелла відвернулася, міцно зціпила зуби і ледь розплющила очі. Але одразу ж вона їх заплющила, насилу стримуючи ридання. Час від часу студентка припиняла перкусію, студент, що стояв поряд, виймав зі склянки з водою олівець і простягав його синьйорині Орліц; легенько натиснувши на грудь середнім пальцем, дівчина проводила олівцем коротку лінію. Раффаелла, яка, поки її вистукували, лежала, затамувавши подих, тільки тепер наважилась нарешті глибоко зітхнути.
Чи скоро край цим тортурам? А Ріккардо все ще стоїть біля вікна… Чому професор не покличе його? Не звелить глянути на зображення її серця? Хай і він подивиться на її жалюгідну, висхлу з його вини грудь, яку його білява подруга поступово розкреслює олівцем.
Нарешті студентка закінчила перкусію. Тепер вона з’єднала між собою всі лінії, завершуючи загальний малюнок. Раффаеллі кортіло глянути на точне зображення свого серця, але їй забракло сил і, не втримавшись, вона розридалася.
Професор одіслав її в палату і роздратовано наказав старшій сестрі викликати іншу хвору, не таку істеричку й дурепу, як ця.
Докори старшої сестри Раффаелла стерпіла спокійно. Влігшись на свою вбогу постіль, вона з дрожем нетерпіння чекала, коли студенти підуть з конференц-залу.
Чи Ріккардо, минаючи палату, хоч поглядом шукатиме її? Ні, ні! Яке їй тепер до цього діло? Вона навіть голови не підведе. Та й нема чого йому на неї дивитись. Що вона звелася, від неї лишилася одна тінь, він уже знає. Більше їй нічого не треба.
Тремтячими руками вона натягла на лице простирадло і довго лежала так, ніби мертва.
Цілих три дні, до самої виписки, Раффаелла Озімо старанно стежила за тим, щоб малюнок у неї на грудях не стерся.
Вернувшись до своєї убогої кімнатки, вона підійшла до маленького люстерка, дістала вигостреного ножа, притисла колодкою до стіни і ввігнала його в самісіньке серце, яке мимовільна суперниця намалювала їй на грудях.
© Український переклад. А. О. Перепадя, 1991.
Як заведено у порядних людей
Синьйорина Сільвія Ашенсі приїхала до Рима просити про переведення її з Перуджі, де вона викладала в середній школі. Вона готова працювати де завгодно, навіть на Сардінії, навіть на Сіцілії. В Рим Сільвія звернулася по допомогу до молодого депутата парламенту Марко Верони. Колись Верона був улюбленим учнем її безталанного батька, професора перуджійського університету, славетного фізика, що загинув рік тому від вибуху в лабораторії.
Знаючи, чому вона хоче виїхати з рідного міста, Верона, безперечно, допоможе їй, використавши весь свій вплив, що його він так швидко здобув у парламенті.