— У Макса? — спитав я.
— Звичайно, в Макса. Може ви, люба Сільвіє, неправильно зрозуміли його підказки щодо впорядкування нашого ланцюжка?
— Цілком імовірно! Цілком імовірно! — зареготав Бернальдес.
— А як на вашу думку, синьйоре Меїс? — звернувся до мене Палеарі. Йому явно не сподобався Бернальдес.
— Справді, здається, сталося щось подібне, — відповів я.
Але синьйорина Капорале заперечливо похитала головою.
— То в чому ж річ? — дивувався синьйор Ансельмо. — Чим же пояснити, що Макс раптом розлютився? Коли таке було? А що ти скажеш на це, Теренціо?
Теренціо не сказав нічого. Знизав плечима — та й усе.
— Ну що ж, — звернувся я до синьйорини Капорале. — Вчинимо так, як просить синьйор Ансельмо? Будемо вимагати в Макса пояснень? А коли цей дух знову виявиться… не в гуморі, припинимо сеанс. Правильно я кажу, синьйоре Папіано?
— Цілком правильно, — вигукнув він. — Неодмінно вимагатимемо пояснень. Я так вважаю.
— Але так не вважаю я! — гостро відказала синьйорина Капорале, обертаючись до нього.
— Це ти мені? — спитав Папіано. — Але ж, коли ти не бажаєш продовжувати…
— Так, ліпше припинити… — несміливо втрутилась Адріана.
Аж тут, не гаючись, подав голос синьйор Ансельмо:
— Ото страхополох! Що за дитяча вередливість, чорт забирай! Перепрошую, Сільвіє, це стосується й вас. Адже ви добре знаєте цього духа, спілкувалися з ним, і сьогодні вперше таке сталося… Припиняти сеанс просто шкода, хоч, звичайно, випадок дуже неприємний, однак маємо визнати, що саме зараз почалися явища виняткової сили.
— Аж надто! — вигукнув Бернальдес, заражаючи всіх нас своїм саркастичним сміхом. — Я не хочу, — додав він, — щоб мені підбили око…
— І я не хочу! — підтримала його Пепіта.
— Сідайте! — рішуче скомандував Папіано. — Прислухаймось до поради синьйора Меїса. Спробуймо домогтися пояснень. А якщо всі ці феномени знову почнуть виявлятися, негайно припинимо сеанс. Сідайте!
І погасив ліхтарик.
Я знайшов у темряві холодні тремтячі пальчики Адріани. Щоб не злякати її, я не став відразу стискати руку дівчини, а злегка потискував її, аби зігріти і щоб разом з теплом Адріана відчула певність: тепер усе буде гаразд. Та й справді, можна було не сумніватися — Папіано вже шкодує, що піддався раптовому нападу люті, і змінив свої підступні плани. В будь-якому разі ми матимемо перепочинок. Хоч потім, цілком можливо, саме ми з Адріаною станемо в темряві мішенню Максові.
«Нічого, — подумки заспокоював я себе, — коли гра виявиться надто прикрою, ми її припинимо. Я не допущу, щоб Адріану мучили».
Тим часом синьйор Ансельмо завів розмову з Максом, ніби той насправді був з нами в кімнаті:
— Ти тут?
Два легеньких удари по столику. Значить, він тут!
— Як же це вийшло, Максе, — з лагідним докором спитав синьйор Палеарі, — що ти, такий добрий, такий чемний, отак брутально обійшовся з синьйориною Сільвією? Чому? Як ти це поясниш?
Цього разу столик спочатку захитався з боку на бік, а тоді в самому його центрі пролунали три гучні, різкі удари. Три. Отже — «ні». Він не бажав нічого пояснювати.
— Ми не наполягаємо, — вів далі синьйор Ансельмо. — Ти, може, ще й досі трохи збуджений, чи не так, Максе? Зрозуміло, я ж тебе знаю, добре знаю… Та, може, скажеш принаймні, чи ти задоволений розташуванням нашого ланцюжка?
Не встиг синьйор Палеарі закінчити фрази, як я відчув, що хтось швидко і легко, здавалося, кінчиками пальців, двічі доторкнувся до мого лоба.
— Так! — зненацька вигукнув я і повідомив усім відповідь духа, потай стиснувши руку Адріани.
Мушу зізнатися, що ці раптові доторки все-таки справили на мене якесь дивне враження. Я був певен: коли б умить зреагував, то схопив би Папіано за руку. А втім… Легкість, ніжність і водночас чіткість доторків були надзвичайні. До того ж, повторюю, я цього не чекав. Але чому Папіано обрав саме мене для показу своєї поступливості? Чи він хотів заспокоїти мене, чи, навпаки, кидав мені виклик: побачиш, мовляв, який я задоволений!
— Браво, Максе! — вигукнув синьйор Ансельмо.
А я подумав собі: «Справді, браво! Надавав би я тобі запотиличників!»
Синьйор Ансельмо тим часом звертався до Макса:
— Тепер, якщо твоя ласка, може, подав би нам який-небудь знак твоєї прихильності до нас?
Прозвучало п’ять ударів по столику, тобто: «Розмовляйте!»
— Що це означає? — перелякано спитала синьйора Кандіда.
— Що нам слід розмовляти, — спокійно пояснив Папіано.