Він смертельно зблід, почувши мій голос. Швидко провів рукою по чолу, по очах, захитався й пробурмотів:
— Як же… як же… як же?!
Я встиг підхопити його, хоч він і відсахнувся перелякано.
— Це я! Маттіа! Не бійся! Я не помер… Бачиш мене? Торкнись! Це я, Роберто. Я ще ніколи не був такий живий, як тепер! Ну, чого ж ти?
— Маттіа! Маттіа! Маттіа! — проказував бідолашний Берто, не вірячи своїм очам. — Але ж як? Ти? О боже… Як? Братику мій! Любий мій Маттіа!
І міцно-міцно обійняв мене. Я розплакався, як дитя.
— Ну, як же це? — знову спитав Роберто, теж плачучи від радості. — Як же це?
— Ось так… Бачиш?.. Повернувся… І не з того світу, ні… Я весь час був на цьому клятому світі… Ну, перестань… Зараз усе розповім.
Весь у сльозах, міцно тримаючи мене за руки, Роберто ніяк не міг отямитись:
— Ну як?.. Адже там…
— То був не я… Зараз поясню. Вони переплутали. Я тоді був далеко від Міраньйо і дізнався про своє самогубство в Стіа, як, мабуть, і ти, з газет.
— Отже, то був не ти? — вигукнув Роберто. — А чим же ти займався весь цей час?
— Удавав мертвого і нікому нічичирк. Я все тобі розповім, тільки зараз не можу. Скажу тобі одне: я роз'їжджав скрізь і спочатку почував себе щасливим, уявляєш? А потім… потім стали траплятися пригоди, і я збагнув, що помилився, що ходити в небіжчиках — не така вже гарна штука. Ось я й повернувся. Хочу знову жити.
— Маттіа! Я завжди казав, що ти трохи недоумкуватий. Шаленець! Шаленець! Шаленець! — вигукнув Берто. — Який я радий бачити тебе! Хто міг чекати такого? Маттіа живий… Так! Розумієш, я не можу повірити! Дай-но я подивлюся на тебе… Ніби трохи не схожий!
— Бачиш, я вирівняв око?
— А, так, так… Тому мені й здалося… дивлюсь, дивлюсь на тебе… Чудово! Ходімо ж, ходімо до моєї дружини… Ні, зачекай… Адже ти…
Він зненацька вмовк і знічено глянув на мене.
— Ти збираєшся повернутися до Міраньйо?
— Неодмінно. Сьогодні ввечері.
— Отже, ти нічого не знаєш?
Він затулив обличчя руками і застогнав:
— Нещасний! Що ти наробив… що ти наробив? Ти не знаєш, що твоя дружина…
— Померла? — вигукнув я.
— Ні! Гірше! Вона… вона вийшла заміж!
Я так і зомлів.
— Заміж?
— Так! За Поміно! Я отримав повідомлення. Уже більше року.
— Поміно? Поміно одружився з… — белькотів я.
І раптом сміх, гіркий, мов жовч, підкотився мені до горла, і я зареготав гучно, нестримно. Роберто дивився на мене розгублено, може, навіть подумав, що я збожеволів:
— Ти смієшся?
— Авжеж! Авжеж! — кричав я, трясучи його за руки. — Тим краще! Це ж вінець мого щастя!
— Що ти верзеш? — обурено вигукнув Берто. — Щастя? Якщо ти тепер там з’явишся…
— Неодмінно з’явлюся! Тепер і поготів, не сумнівайся!
— Хіба ти не знаєш, що тобі доведеться знову стати її чоловіком?
— Мені? Чому це?
— Певна річ, — підтвердив Берто, і тепер уже я ошелешено дивився на нього. — Другий шлюб оголосять недійсним, а ти будеш зобов’язаний знову взяти її.
В очах у мене все закрутилося.
— Як? Що ж це за такий закон?! — крикнув я. — Моя дружина вийшла заміж, і я… Що ти вигадуєш? Замовкни! Це неможливо!
— А я тобі кажу, що так воно і є! — наполягав Берто. — Тут у нас мій свояк, він доктор права і краще, ніж я, все тобі розтлумачить. Ходімо… Або ні, почекай трохи тут: моя дружина при надії, і я не хотів би… хоч вона й мало знає тебе, але сильне потрясіння може зашкодити їй. Я підготую її… Зачекай, гаразд?
Він випустив мою руку біля самих дверей, наче боявся, що коли залишить мене хоч на хвилинку, я знову щезну.
Коли брат вийшов, я заметався по вітальні, як лев у клітці. Вискочила заміж! За Поміно! Авжеж… Саме її хотів він мати за дружину, він же перший закохався в неї! Він очам своїм не повірить! І вона теж… Отакої! Розбагатіла… Дружина Поміно… І саме в той час, коли вона вдруге вийшла заміж, я там, у Римі… А тепер, виявляється, знову зобов’язаний жити з нею в шлюбі! Хіба ж таке можливо?
Незабаром Роберто, сяючи від радості, повернувся і покликав мене до своєї дружини. Але я був такий приголомшений, що навіть не зміг подякувати їй та її матері за гостинність. Роберто помітив моє збентеження і почав негайно розпитувати свояка про те, що мені хотілося б знати передусім.
— Ну що ж це за такий закон! — ще раз вирвалось у мене. — Це, перепрошую, якийсь турецький закон!
Молодий адвокат зверхньо всміхнувся, поправляючи пенсне на носі.
— На жаль, закон саме такий, — відповів він. — Роберто має слушність. Не скажу вам напевно, яка стаття, але кодексом подібний випадок передбачений: другий шлюб скасовується, якщо з’явився перший чоловік.