Марсалія насправді вперше без страху подивилася людям в очі і побачила перед собою нормальні очі, нормальних людей, що дивилися на неї з привітною цікавістю. Марсалія привіталася, закивала на всі боки головою, помахала рукою, і вони притихли і розступилися перед нею аж до самих дверей. А потому потекли слідом, без ажіотажу, ґвалту і крику заповнювали залу, як тиха вода.
Учитель казав:
«Народ — це натовп. А натовп чинить так і те, на що його провокують лідери. Але ви — не просто лідери, ви ще й пастирі. Ваша головна задача — гамувати натовп. Відводити його вбік від соціальних вибухів, витравлювати страхом генетичне прагнення протесту, переконувати, що ми самі — ковалі свого щастя і винуватці своїх бід. А не влада, не держава. Влада не буває ні доброю, ні поганою. Вона така, як кожен механізм. Причини наших недуг — у нас самих. Корінь зла — у нашій гріховності, захланстві, підлості, зрадливості, заздрості, лінивстві. Шлях до щастя — очищення молитвою, страхом перед Богом, покутою, смиренством, виконанням християнських заповідей. Нема спасіння тому, хто бачить скалку в чужому оці, а у власному — колоди не бачить.
Ви — пастирі. Сійте страх серед овець. Страх — батіг, що прижене їх у царство Боже.
Ви — сторожі влади. Рятівники держави… Розсіюйте ворогів їхніх страхом.
Страх — перед Богом, перед судьбою. Тільки думаючи про це чоловік вдосконалює свою душу. Страх — найбільші ліки. Страх — спасіння. Страх — ваша велич. Ваша слава. Ваша сила. Світ — належить вам.
Назавжди забудь, що ти жінка. Ти — ловець людських душ. Ти Великий Маг!»
Учитель знав, яка страшна сила — слово! Але слово без віри — порожній звук! «Ти мусиш сама повірити — до істерії, до божевілля — у свою силу над цими людьми!» Вона винна — винна перед Учителем. Якби не він, велику Марсалію спіткала б доля сільської знахарки, що, ворожачи на картах, знімаючи вроки та вінець безшлюбності, приторговувала б ще й сплетеними з рогози оберегами. Але Учитель знав, куди зерно вкинути… Жодний посібник з психоаналізу, народної медицини, жодний підручник з білої і чорної магії не містив такі витончені інструкції із залякування страхом, як її незіпсований великою книжною мудрістю розум. Придумані нею ритуали спокутування гріхів навіть бувалого Вчителя вразили неперевершеним садизмом. А що було їй робити? Країну лихоманило від перемін і нестабільності. Тривога, надія і страх перед майбутнім бродили-колобродили суспільством. Хіба була певність, що саме той пастух і саме тим гарапником і в ті кошари пожене стадо?
Але, Господи, сьогодні перед нею — не стадо, вічно спрагле пастухів і вовків, перебите одними, перегризене іншими, не біомаса, сто разів розчарована і обманута, що благає порятунку, звівши очі на велику Марсалію — спасительку, земне перевтілення Богородиці.
Перед нею — люди. Народ. Він дивиться на неї добрими очима, трохи іронічно, з легким жалем. «Ну от, — думає народ, — ще одна брехуха, ще одна дурисвітка приїхала нас дурити. І, певно, справді неперевершена, коли з таким почтом возять і на таких машинах дорогих…»
Але тоді…чому він, цей народ, дається себе дурити, коли такий розумний?
«Значить, йому це треба, — каже Учитель здалеку. — Народу треба ілюзій! Чуда! Потрясінь! Ідолів! Віри в них! Людям зараз потрібна яскрава харизматична постать із месіанським шармом: пророка, провісника, рятівника… На жаль, жоден із представників вашого чортячого племені, — Учитель тихо сміється, — чоловічої статі не тягне на всенародного месію. Коротше, вони не вписуються в історичний момент — їм бракує національного шарму. Потрібен образ Богородиці. Спасительки України. Займи це місце святе, Марсалько! На цю роль ти найбільше підходиш — і внутрішньо, і зовнішньо: жінка з народу, але освічена, з глибинки, але культурної, де ще збереглися національні традиції, народні звичаї, віра в Бога і в інші сили; жінка з привабливою, романтично-таємничою зовнішністю, в якій приємно поєднані аскетизм і сексуальність, мудрість і наївність, стриманість і пристрасть… Якби ти, Марсалько, зорієнтувалася і пішла в політику, ти б уже була Президентом. Уся б Україна пішла за тобою. А так… мусиш грати роль новоявленої Богородиці. Що теж — дуже почесно…».
* * *— Чому ти не перевдягаєшся? Ти ж ризикуєш загубити свій імідж… ореол новоявленої Богородиці… Ти ж розумна жінка… І знаєш добре: нема пророка у ріднім селі… Рівних собі не шанують… не поважають… не святкують… Ти цього добиваєшся?.. — шипів змієм на вухо їй зажоханий Родіон.
— Пшов геть… — сичить Марсалія, осліплюючи усмішкою Леонтія Леонтійовича, що вже чекає її за сценою. Зайшов із чорного ходу, певно, боявся людей, збуджених перед грядущими виборами. Інших версій не було, оскільки джентльменством чи скромністю й не пахло від пропахлого великими грішми начальника тутешньої «Чукотки».