Але що чути на світі? Чи є ще якісь грізні передвісники? Я полазила по новинних сайтах, і страх трохи відступив. Усе було як зазвичай. Білоруська «Наша ніва» писала про святкування чергової роковини БНР і традиційні для таких днів та заходів арешти активістів, українська «День та ніч» освітлювала перепетії виборів Верховної ради України. Жодних аномалій, жодних неясностей. Я привикла довіряти цим газетам, і якось трохи вспокоїлася.
На робочому столі ноутбука мій роман – файл в форматі doc. Два кліки лівою клавішею миші.
– Почекай мене, Маріє, – сказав він. Щокою, притуленою до його грудей, вона відчувала тепло, і як вібрували м’язи від звуків, і як глибоко Іван вдихав. – Почекай мене, кохане серце моє. Я вернуся. Вернуся хутко, – казав він, і його грудина резонувала словам.
Як вона його кохала.
Як її тягло до нього.
Їй здавалося, що весь світ створений тільки задля цього її кохання.
Вона прийшла до нього з Дивинова, її трохи затримали в комендатурі, де німецька адміністрація спішно збирала до від’їзду речі та документи, і мусила вернутися на хутір Трави. Він не кликав її з собою. Її ніхто не кликав із собою. Щокою вона відчувала також пасок, який перетинав його груди навскіс і на якому висів його ППШ. Відчай горою навис, горою горе завалило, відібрало мову. Начебто вона назавжди пересохла, начебто вона вже не людина. Так виглядає зрада.
Стоячи серед пахучих трав, стоячи в прекрасних чорних лакових туфельках на піскові дороги Дивинове – Трави, вона хотіла прозирнути своє майбутнє.
І не могла.
Два роки тому, коли Іван прийшов до них, у кобринський кінотеатр «Арс», де вони зібралися після сеансу, він брякнув свою пропозицію в повній протилежності з тими правилами конспірації, яких після так наполегливо потребував притримуватися. Він обвів всіх поглядом – після сеансу «просвітяни» перейшли з залу в невеличку кімнатку кіномеханіка – і сказав навпрост:
– У нас створюється загін УПА. Пропоную бажаючим у нього вступити.
Так вперше вона почула оте скорочення – УПА. «Опа-па» – почулося їй. Українська повстанська армія.
Погодилися всі: від Володимира Сегенюка, управляючого кобринським відділенням Центрального банку України, до кочегара міської котельної Володьки Борушки. І одразу, без довгих слів. Поки що не йшлося про те, що треба їти до лісу, хоча Іван передбачав таке в найближчому майбутньому. Поки що стояла задача готуватися до вирішальних боїв як з німцями, так і з савєтами. Ішлося про накоплення сил та засобів, про здобуття зброї. Ішлося про організацію просвітницької та пропагандистської роботи серед населення – і тут Іван подивився на неї. Вчителька української мови, вміє друкувати на друкарці 46 , має доступ до паперу в тій своїй канцелярії… Ідеальне сполучення. Вона погодилася. Спочатку місце для підпільної друкарні дав отець Олександр – настоятель Дивиновської церкви, і всі одозви, листівки та прокламації, підписані «Кобринський надрайонний провід Української повстанської армії», або «Орлик» – таке було псевдо їх командира, Івана Дубняка, або просто листки з гаслом «Бий німця та москаля!» – все друкувалося в прибудові до церкви, в самому центрі великого села, центрі району. Коли ж таке нахабство стало небезпечним, друкарню приютив, також при церкви, інший священник, Григорій Касенча, у лісному Заблудині. І знову в кімнатці при церкви стукотіла друкарська машинка. Заблудин був щасливо віддалене від німецької цивілізації, але тут зате діяли радянські партизани… Правда, до пори до часу Івану, який перейшов на нелегальне становище, вдавалося з ними навіть взаємодіяти…
Узагалі, їм щастило. Все складалося так, нисе Бог на їхньому боці. Вона, Марія, так і робила секретаркою та перекладачкою в Дивиновській районній комендатурі. Завдяки чому загін Івана завжди знав, куди та нащо направляються німці, хто приїде в Бересть із Берлина та яким буде курс окупаційної марки та карбованця… Друковані нею листівки біліли і в хатах, і на ярмарках. Загін Орлика збільшувався день при дню. Були такі села на Кобринщині, з яких до лав УПА пішли всі молоді хлопці та й дівчат багато…
А от з Пелажкою, подружкою Марії з маленьства, вони розійшлися, і саме через УПА. Коли Марія при випадку попросила була Пелажку віднести прокламації до Берестя, та тільки відмовно похитала головою.