– Ну то до побачення, – знизала плечами Наталка.
Урядовець справді зробив рух піднятися та вийти, але передумав і залишився на місці.
– Знову-таки, має бути якась підказка. Як ви попали сюди? Де це відбулося? – програміст.
– Я вже попросив охоронців уважливо передивитися записи на відеокамері, яка висить у нас над входом, – втрутився Роман. – На них ніде не зафіксовано, що пані Алла входить в будинок. Я ж її побачив вперше, коли вона зайшла до мене в кабінет та стала проситися взяти її на роботу в нашу газету. Значить, процес з’явлення вас тут – звернувся він до мене, – щоб за цим процесом не стояло – відбувся десь у будинку газети. Ще раз, що ви пам’ятаєте?
– А щоб я щось пам’ятала! Потягнулася за недопалком, і…
– Треба терміново провести обслідування будинку на предмет пошуку слідів присутності Алли, – офіцер поліції. – Ми можемо цим зайнятися.
– Так, негайно! – Наталка. – Скільки часу вам для цього потрібно?
– Півгодини, за умовою притягнення всіх наявних сил.
– Думаю, вам ніщо не перешкодить їх притягнути, а навіть навпаки, – зауважила Наталка.
Офіцер кивнув, встаючи та відставляючи стільця, і вийшов, на ходу набираючи номер на мобільному.
– Перерва на півгодини, – сповістила Наталка. – Інтенсивно думаємо, є можливість також зв’язатися з тими, хто, вважаєте, може бути корисним у цій ситуації. Прошу тільки про відповідальність при контактах, – і також взялася за мобільний.
Але я на хвилинку відірвала її і відвела у бік:
– А ти впевнена, що йому, поліціанту цьому, можна довіряти? А то вони у вас зазвичай такі… ну…
Вона блиснула на мене очами:
– А хиба у нас є вибір? Та й він же не дурак. Та і, здається, людина цілком порядна.
На тому й розійшлися з Наталкою, і я могла підійти до Тараса.
– Бачиш, як довелося зустрітися… – сказав він, випустивши мене з довгих міцних обіймів.
Я витерла сльози, яким в останній час багато не треба було, щоб виступити.
– То Тоня вмерла? Розкажи, як віте жили ці роки.
З розповіді Тараса я зрозуміла, як так вийшло, що він втрапив на це засідання в будинок під химерами.
…Переїхавши в отриману квартиру в Бресті – яку сім’я здобула завдяки своєму голові, одноногому, але вельми пробивному ветерану війни – Жоська залишилася робити на колії, і тому Будка також залишилася у їх використанні. Весною вони садили, як і раніше, там город, а літом, коли діти були на канікулах, жили там. І коли повстало питання про поступлення після школи в залізничний технікум – а Тарас вирішив піти по стопам матера – то хлопця навіть вдалося там прописати, бо сільська прописка давала абітурієнту привілеї. Коли після технікуму Тарас отримав розподілення до Запоріжжя, то в його паспорті вона була зафіксувана, як місце, звідкіль він прибув. Він осів у цьому місті, там женився, народився син… І коли ото недавно був ювілей запорізької залізниці, то на сайті виставили звістки про ветеранів праці, серед іншого – про Тараса, згадувалося і звідкіль він приїхав. Наталка, розумна голова, ще тоді, коли вернулася заклопотана після смерті Оксанки, шукаючи будь яких звісток, які могли б пролити світ на грізні передвісники, натикнулася на їх та взяла до уваги. А тепер, коли повстала негайна потреба, за Тарасом також послали гелікоптер…
– Я то тепер на фронті, – розповідав Тарас. – Разом з сином. Як його призвали, і я попросився… Не хотіли були брати через вік, але вговорив… То там хоча зрозуміло, що за ворог, де він, що буде робити… А тут… Ще такого не було… І Будка наша причетна, дивно так… Так нахлинули спогади, коли почув… Тоня, ти… Пам’ятаєш, як на річці купалися, як на Плесові брохали? Як зело61 свинюм збирали для нас, а тобі – шишки піч топити? Секретики віте з Тонею робили, а я намагався їх розшукати?
– Пам’ятаю, ясна річ…
– А Тоня залишилася в Бресті, – продовжив він. – Вона також не покинула колій: продавала пиріжки на вокзалі. Але рано померла: рак шлунка був у неї… Як так вийшло, що її пісенник втрапив у туалет? Мусить, не забрала його, коли від’їжджала з Будки, а ті, хто там після нас жив, ось так скористали… Не знаю, не знаю… Давно вже не був на її могилі, на могилі мами… Кордони нас поділили. А тепер чи приведеться колись?
Вернувся поліцейський, і всі, хто розбрелися, знову зібралися за столом.
Назад
– Вдалося встановити, – доповів поліцейський, – що сліди перебування пані Алли – відбитки пальців, а також остачі біологічних матеріалів – виявляються лише на одному поверсі, а саме там, де розташована газета «День та ніч», на відрізку від курильної кімнати до кабінету головного редактора. Це дозволяє припустити, що поява її відбулася десь на цьому відрізку.