— Яка вразлива дитина, — мовила до Ести Рахель. Вона перегорнула сторінку, і до горла їй підступив клубок, а голос зламався, пірнув кудись усередину і виринув уже без заокруглених від сміху країв. Наступний Естин твір називався «Маленька Амму».
Літери у словах були з’єднані між собою. Кінчики «у» і «д» гарно закручувалися. Тінь у дверях далі стояла без руху.
В суботу ми пішли в Коттаямі до книгарні, щоб купити подарунок для Амму, бо 17-го листопда в неї день нароженя. Ми купили їй щоденик. Сховали його у крденсі, а тоді прийшов вечір. Тоді ми спитали хочеш побачити що ми для тебе маєм і вона сказала так хочу, і ми написали на папірчику Для Маленької Амму з Любовю від Ести і Рахелі і дали його Амму і вона сказала що то чудовий подарунок як раз то що я хотіла а тоді ми ше трохи поговорили і говорили про щоденик а потім поцілували її і пішли спати.
Ми двоє ше поговорили і заснули і нам приснився маленький сон.
Пізніше я пробудився і дуже захотів пити і пішов до Амму в кімнату і сказав що хочу пити. Амму дала мені води і я вже хотів іти назад до ліжка коли Амму покликала мене і сказала спи сьогдні зі мною, і я ліг ззаду за Амму і ми з Амму поговорили і я заснув. А потім пробудився і ми знов поговорили а потім зробили собі вночі свято і їли помранчі і бананани а ше пили каву, потім прийшла Рахель і ми з'їли ше два банани і поцілували Амму бо був її день нароженя і заспівали їй з днем нароженя тебе. Потім зранку Амму теж подарувала нам новий одяг і Рахель була магарані [38] а я Маленький Неру.
Амму повиправляла у творі помилки, а внизу написала таке: «Коли я з кимось розмовляю, то перебивати мене можна тільки, якщо це щось дуже важливе і нагальне. Перед тим треба сказати: “Вибачте”. Якщо ти цього не виконуватимеш, то будеш дуже суворо покараний. Будь ласкав, повиправляй помилки до кінця».
Маленька Амму.
Яка своїх помилок так до кінця і не повиправляла.
Яка мусила спакувати торби і поїхати геть. Бо так уже склався статусько. Бо Чако сказав, що вона досить уже наруйнувала.
Яка повернулася до Аєменема з астмою і хрипом у грудях, схожим на крик якогось далекого чоловіка.
Еста ніколи не бачив її такою.
Несамовитою. Хворою. Сумною.
Коли Амму приїхала до Аєменема востаннє, Рахель саме вигнали зі школи при Назаретському монастирі (за те, що вона прикрашала квіточками коров’яче лайно і навмисне наштовхувалася на старшокласниць). Амму ж тоді змінювала роботу за роботою, і її якраз звільнили з останньої — вона працювала на рецепції у дешевому готелі, — бо через хворобу в неї накопичилося надто багато пропущених робочих днів. Їхній готель не може собі такого дозволити, пояснило начальство. На рецепції їм потрібен був працівник з міцнішим здоров’ям.
Під час того останнього приїзду Амму цілий ранок просиділа в кімнаті у Рахелі. З останньої своєї мізерної зарплатні вона купила доньці дрібні подарунки, які запакувала в обгортковий папір з наклеєними зверху кольоровими сердечками. Пакет цукерок у вигляді цигарок, крихітний пенал «Фантом» і книжечку «Пол Бан’ян» із серії коміксів «Ілюстрована класика для наймолодших». То були дарунки для семирічної дитини; Рахелі було одинадцять. Амму ніби вірила: якщо вона відмовиться визнавати плин часу, якщо всім серцем прагнутиме, щоб у житті її близнюків час завмер на місці, то так воно й буде. Наче самої лише сили волі було достатньо, щоб поставити їхнє дитинство на паузу доти, доки вона зможе забрати їх до себе. І тоді вони знову розпочнуть з того місця, на якому все обірвалося. З семи років. Амму розповіла Рахелі, що купила комікси і для Ести, але потримає їх у себе, поки не знайде іншу роботу і не зароблятиме стільки, щоб винайняти кімнату, де вони змогли б жити всі троє. Тоді вона поїде до Калькутти і забере Есту, і він отримає свої комікси. Цей день уже не за горами, запевнила Амму. Це взагалі може трапитися буквально з дня на день. З житлом скоро не буде жодних проблем. Вона розказала, що подала заявку на роботу в ООН і вони всі житимуть у Гаазі, де їх доглядатиме голландська няня. Проте, вагалася Амму, можна було б залишитися в Індії і зайнятися тим, про що вона вже давно мріє, — відкрити школу. Вибір між кар’єрою в галузі освіти і роботою в ООН дуже непростий, сказала вона, але треба пам’ятати, що вже сама можливість такого вибору — великий привілей.