Та гнів був їм недосяжний, і не існувало такої маски, яку можна було б надіти на ту річ, що її кожен з них тримав, немов уявну помаранчу, у тій другій, липкій руці. Покласти її було нікуди. Віддати комусь теж не випадало, бо ж вона їм не належала. Залишалося тільки її тримати. Обережно й вічно.
Естаппен з Рахеллю знали, що злочинців того дня було кілька (не рахуючи їх самих). А от жертва — лиш одна. З криваво-червоними нігтями і брунатним листком на спині, завдяки якому вчасно приходили мусони.
Ця жертва залишила після себе в Усесвіті діру, через яку розтопленою смолою полилася темрява. У тій дірі зникла невдовзі і їхня мати, навіть не обернувшись, щоб помахати їм на прощання. Вони ж залишилися позаду вертітися навколо власної осі, ніби кораблі, що зірвалися з якоря. У просторі, де зовсім немає на що опертися.
Через кілька годин зійшов місяць, змусивши безпросвітного пітона відригнути те, що він був проковтнув. Навколо знову виник сад. Вернувся цілим і неушкодженим. Разом з Рахеллю, яка в ньому сиділа.
Вітер повіяв з іншого боку і приніс барабанний бій. Наче дар. Наче обіцянку оповідки. Колись давно, говорив він, жив собі та був один…
Рахель підвела голову і прислухалася.
Ясної ночі звук ченди[48] розносився навколо аєменемського храму на добрий кілометр, звіщуючи виставу катакалі.
Рахель вирушила туди. Її вабили спогади про стрімкі дахи та білі стіни. Про запалені латунні лампи і темну, просякнуту оливою деревину. Вона сподівалася на зустріч зі старим слоном, якого не вбило струмом на шосе Коттаям-Кочин. І зайшла до кухні по кокосовий горіх.
Виходячи, Рахель помітила, що одну зі стулок сітчастих дверей фабрики зняли з завіс і просто сперли до одвірка. Вона відсунула її вбік і ступила всередину. Повітря було важке й аж загусло від вільготи; схоже, ще трохи — і тут зможуть плавати риби.
Підлога була слизька від мусонної плісняви. Між балками під дахом стривожено метушився маленький кажан.
Завдяки приземкуватим цементним чанам для маринування, що бовваніли у півтемряві, фабричний цех був подібний на склеп для циліндричних покійників.
Тлінні останки «Райських маринадів і варень».
Саме тут колись давно, у день приїзду Софі-моль, амбасадор Е. Пелвіс мішав у котлі багряний джем і думав дві думи. Саме тут було замариновано, запечатано і відкладено на зберігання червону, обрисами схожу на зелене манго таємницю.
Це правда. Все може змінитися за один день.
10
Ріка у човні
Поки на передній веранді ставили П’єсу під назвою «Ласкаво просимо додому, наша Софі-моль», а Кочу-Марія роздавала торт синьому війську, що отаборилося в зеленавій спеці, амбасадор Е. Пелвіс, чи то пак Багряний Первоцвіт (із зачосом, у гостроносих бежевих штиблетах) штовхнув сітчасті двері, що вели до сирого, промаринованого приміщення «Райських маринадів». Крокуючи поміж велетенськими цементними чанами для маринування, він шукав місце, де можна було б подумати. Сович Оуса, який жив на почорнілій балці біля слухового вікна (й іноді робив свій внесок у букет ароматів деяких продуктів фабрики), не зводив з нього очей.
Повз жовті лайми в розсолі, які треба час від часу проколювати (інакше на поверхні утворювалися острівці плісняви, схожі на нерівні шапинки грибів, які плавають у прозорій юшці).
Повз зелені манго, розрізані й начинені куркумою і меленим перцем чилі та зв’язані докупи мотузкою (їм можна на якийсь час дати спокій).
Повз закорковані скляні барильця з оцтом.
Повз полиці з пектином і консервантами.
Повз таці з гіркими гарбузами, з ножами і кольоровими напальками.
Повз джутові мішки з часником і дрібною цибулею.
Повз пагірки свіжого зеленого перцю горошком.
Повз купу бананових шкурок на підлозі (на обід свиням).
Повз заповнену етикетками шафку для етикеток.
Повз клей.
Повз пензлик для клею.
Повз залізну балію з мильною водою, де плавали в бульбашках порожні слоїки.
Повз лимонний сік.
І виноградний сік.
І назад.
Всередині було темно; світло потрапляло туди лише через м’яту сітку на дверях і запиленим сонячним променем (Оуса його недолюблював) через слухове вікно. Від гострого запаху оцту й асафетиди Есті аж запекло в носі, але він до цього звик, йому це навіть подобалося. Щоб подумати, він обрав собі місце між стіною і чорним залізним казаном, де поволі холонув недавно (незаконно) зварений банановий джем.