На початку свого панування Лето власноруч за допомогою іксіанських машин прокопав таємний тунель під Сар’єром до вежі. Усю роботу виконав сам. За тих часів кілька диких піщаних хробаків ще мандрували пустелею. Він облицював тунель масивними плитами з розплавленого кременю, а в зовнішніх стінах розмістив численні бульбашки води, щоб відігнати хробаків. Тунель був розрахований на його максимальний зріст і розміри Королівського Повозу, які тоді він бачив лише у видіннях. Рано-вранці, ще до світанку того дня, коли він мав зустрітися з Сіоною, Лето спустився до крипти й наказав своїм вартівницям, щоб ніхто його не турбував. З’їхав на своєму повозі одним із темних спусків крипти, звідти потрапив у таємний портал і менше ніж за годину з’явився біля Малої Цитаделі.
Одною з його насолод було виходити самому на пісок. Без повозу. Пересуватися лише за допомогою свого тіла предчерва. Пісок дарував розкішні відчуття. Тепло його переходу крізь дюни при першому денному світлі здіймало пару, а пара змушувала продовжувати рух. Лето зупинився тільки тоді, коли побачив відносно суху заглибину приблизно за п’ять кілометрів від вежі. Він ліг у її центрі, хоч довкола була неприємна волога від роси, а тіло простяглося вздовж довгого затінку вежі, що височіла на схід від нього, за дюнами.
З відстані трикілометрова вежа нагадувала немислиму голку, що проколює небо. Лише натхненна суміш наказів Лето й фантазії іксіан змогла реалізувати таку конструкцію. Вежа в сто п’ятдесят метрів діаметром стояла на фундаменті, що заглиблювався в пісок на стільки ж кілометрів, на скільки вежа здіймалася над ним. Магія пласталі та надлегких сплавів робила будівлю стійкою при найсильніших вітрах і невразливою до абразивної дії піску.
Лето так тішився цим місцем, що обмежив візити сюди, склавши довгий список особистих правил, які мали бути виконані. Правила додано до «Великої Необхідності».
На ті кілька хвилин, що він лежав тут, міг скинути тягар Золотого Шляху. Монео, добрий і надійний Монео, простежить, щоб Сіона прибула відразу ж після сутінків. Лето мав цілий день на відпочинок і міркування, на розваги та вдавання, наче він ні про що не турбується, на шалене поглинання сирої поживи з землі, якому він не міг віддатися ні в Онні, ні в Цитаделі. Там він мусив обмежуватися скрадливим закопуванням у вузькі коридори, де лише пророча обережність утримувала його від зіткнення з водяними западинами. Натомість тут він міг мчати по піску й крізь пісок, живитись і збільшувати сили.
Пісок тріщав під ним, коли він качався і вигинав тіло, дістаючи суто тваринне задоволення. Відчував, як відновлюється його хробаче «я», електризованими поколюваннями посилаючи крізь тіло сигнали здоров’я.
Сонце стояло високо над горизонтом, рисуючи золоту лінію по схилу вежі. Повітря дихало гіркою курявою і запахом рослин-колючок, що вбирали ранкову росу. Спершу обережно, тоді сміливіше він почав описувати кола довкруг вежі, думаючи при цьому про Сіону.
Не можна далі зволікати. Сіону слід випробувати. Монео знав це так само добре, як і Лето.
Саме цього ранку Монео сказав:
— Владико, у ній приховується страшний потяг до насилля.
— У неї початки адреналінової залежності, — відповів Лето. — Влаштуймо їй зав’язку. Час холодної індички[6].
— Холодної кого, Владико?
— Це такий давній вислів. Означає, що її слід забрати до цілковито іншого довкілля. Вона мусить пройти крізь неуникний шок.
— Ох… Я розумію.
Як відчув Лето, цього разу Монео справді зрозумів, бо колись сам пережив час холодної індички.
— Молодь загалом неспроможна ухвалювати тяжкі рішення, крім випадків, коли вони пов’язані з безпосереднім насиллям і, як наслідок, різким припливом адреналіну, — пояснив Лето.
Монео мовчки розмірковував, тоді сказав:
— Це велика небезпека.
— Це і є те насилля, яке ти вбачаєш у Сіоні. Його можуть набратися і літні люди, але молодь занурюється в нього з головою.
Кружляючи довкола вежі під дедалі палючішим денним світлом, насолоджуючись відчуттям піску, що висихав на сонці, Лето думав про цю розмову. Уповільнив рух по піску. Вітер з-позаду нього приносив до людських ніздрів випущений кисень і запах паленого кременю. Він глибоко втягнув повітря, здіймаючи свою величезну свідомість на новий рівень.
Цей підготовчий день мав численні цілі. Він думав про майбутню зустріч, як древній тореадор про першу перевірку рогатого противника. Сіона мала свої «роги», хоч Монео неодмінно впевниться, щоб вона не принесла із собою фізичної зброї. Лето мусив бути певним, що він знає всі сильні й слабкі риси Сіони. Він повинен зробити її піддатливою, наскільки це можливо. Її слід підготувати до випробування, ослабивши психічні мускули вміло всадженими піками.