«Чого дурість повторюється з такою монотонною точністю?» — питав себе Лето. Його пам’яті пропонували незліченні сцени, схожі на цю, — печери, жерці та жриці в полоні священного екстазу, урочисті голоси віщунів, які доносять небезпечні пророцтва крізь дим святих наркотиків.
Глянув униз, на переливчастий флакончик на виступі біля Монео. Якою була вартість цієї речі? Величезною. Це есенція. Концентрат концентрованого багатства.
— Ви вже заплатили за оракул, — сказав він. — Мене тішить, що можу віддячити вам повною рівновартістю вашої плати.
Як напружилися жінки!
— Слухайте мене! — промовив він. — Те, чого ви боїтеся, не є тим, чого ви боїтеся.
Лето це сподобалося. Достатньо урочисто для будь-якого оракула. Антеак та Люзієл дивилися на нього, як сумлінні супліканти. Аколітка позаду них кашлянула.
«Цю пізніше визначать і винесуть догану», — подумав Лето.
Тепер Антеак мала достатньо часу, щоб розжувати слова Лето. Вона сказала:
— Затемнена правда не є правдою.
— Але ж я скерував вашу увагу в правильному напрямку, — відповів Лето.
— Ви кажете, що нам не слід боятися машини? — спитала Люзієл.
— У вас є сила розуму, — сказав він. — Чого ж приходите до мене як прохачки?
— Зате в нас немає ваших здібностей, — відповіла Антеак.
— Тож ви нарікаєте, що не відчуваєте павутиння хвиль часу. Не відчуваєте мого континууму. І боїтеся простої машини!
— Тобто ви не відповісте нам, — зауважила Антеак.
— Не робіть помилки, думаючи, наче мені невідомі шляхи вашого Сестринства, — сказав він. — Ви живі. Ваші чуття чудово налаштовані. Я не припиняю цього, то й ви так не робіть.
— Але ж іксіани граються з автоматизацією! — запротестувала Антеак.
— Розрізнені елементи, скінченні фрагменти, поєднані одні з одними, — погодився він. — Коли раз запустити, то що їх зупинить?
Люзієл більше не претендувала на бене-ґессеритський самоконтроль — чудова ілюстрація того, що вона розпізнала сили Лето. Її голос збився майже на писк.
— Знаєте, чим вихваляються іксіани? Що їхня машина передбачає ваші дії!
— Чому мені цього боятися? Що більше вони до мене наближаються, то більше потребуватимуть стати моїми спільниками. Вони не можуть здолати мене, але я можу здолати їх.
Антеак хотіла було озватися, але зупинилася, коли Люзієл торкнулася її руки.
— Ви справді уклали союз із Іксом? — спитала Люзієл. — Ми чули, що ви надто довго розмовляли з їхньою новою Амбасадоркою, цією Хві Норі.
— Я не маю союзників, — сказав він. — Лише слуг, учнів і ворогів.
— І не боїтесь іксіанської машини? — наполягала Антеак.
— Невже автомат є синонімом свідомого розуму? — спитав він.
Коли Антеак випірнула зі своїх пам’ятей, її очі розширились і затуманилися. Лето відчув, що його схвилювала думка про те, з чим вона зіткнулася у внутрішньому натовпі.
«Частина цих пам’ятей у нас спільна», — подумав він.
Тут Лето відчув спокусливу привабливість думки про єдність із Превелебними Матерями. Це давало б таку підтримку, було б таким знайомим… і згубним. Антеак ще раз спробувала його принадити.
Вона сказала:
— Машина не може передбачити кожну проблему, важливу для людей. Існує різниця між серією бітів і неперервним континуумом. Ми маємо одне, машини обмежені іншим.
— Ти все ще володієш силою розуму, — промовив він.
— Поділись! — сказала Люзієл.
Це було відданим Антеак наказом і з гострою різкістю показало, хто насправді домінує в парі — молодша над старшою.
«Прекрасно», — подумав Лето.
— Розум пристосовується, — промовила Антеак.
«І в словах парсимонічна[4]», — подумки виснував Імператор, приховуючи свою веселість.
— Розум творить, — сказав Лето. — Це означає, що ви мусите мати справу з реакціями, яких раніше навіть не уявляли. Мусите постати перед лицем нового.
— Такого, як можливість іксіанської машини, — промовила Антеак. Це не було питанням.
— Хіба ж не цікаво, — спитав Лето, — що недостатньо бути чудовою Превелебною Матір’ю?
Загострені чуття підказали йому, що обома жінками раптово оволодів страх. Дійсно Правдомовиці!
— Ви маєте слушність, коли боїтеся мене, — сказав він і, піднісши голос, із натиском спитав: — Звідки ви знаєте, що ще живете?
Як це часто траплялося з Монео, вони відчули, що брак правильної відповіді може мати згубні наслідки. Лето зачарувало те, що обидві жінки глянули на Монео, перш ніж дати відповідь.
— Я дзеркало самій собі, — відповіла Люзієл традиційною бене-ґессеритською фразою, яка Лето здалася агресивною.
4
Парсимонія (від