— Так, — відповів той, — набираючи при цьому своє ім’я, рід занять і адресу.
— Ну а коли хто тут заїжджий, як от я, приміром?
— То треба додати назву свого міста.
— Ну а раптом я неписьменний — тоді як?
Той нарешті обернувся до нього:
— Тоді тобі ліпше молитися по-старому й оддавати пожертви просто в руки жерцям. А то, як хоч, зареєструйся і матимеш власний жетон.
— Ясно, — мовив князь. — Твоя правда. Мені слід перше усе обміркувати, дякую.
Він вийшов з черги, обійшов водограй і зупинився біля колони зі Знаком Шила. А тоді рушив угору вулицею Ткачів.
Тричі він питав, де мешкає Яннавега, вітрильний майстер; утретє — в низенької жінки з могутніми руками й вусиками над верхньою губою. Жінка сиділа, схрестивши ноги, й плела килимок у своєму рундучку під приземкуватим піддашком, де колись, мабуть, було стійло, бо звідти й досі тхнуло стайнею.
Змірявши його з голови до п’ят навдивовижу гарними оксамитово-карими очима, вона буркнула: йди он туди. Князь попростував угору звивистою доріжкою, спустився вниз сходами, що ліпилися до стіни п’ятиповерхової будівлі, і опинився коло дверей, через які потрапив у коридор на першому поверсі. Всередині було вогко й темно.
Він постукав у треті двері ліворуч, і перегодом йому одчинили.
На порозі стояв чоловік, утупившись у нього поглядом.
— Ну?
— Можна мені ввійти? Маю пильну справу…
Чоловік завагався на мить, а тоді рішуче кивнув головою і відступив убік, даючи гостеві дорогу.
Князь рушив повз нього і зайшов до кімнати. Долі був розстелений великий шмат парусини. Поблизу стояв ослінчик, на який господар сів сам, а гостеві вказав на єдиний у кімнаті стілець.
Майстер був невисокий, широкоплечий, волосся біле як сніг, а зіниці очей ледь затуманені першими ознаками катаракти. Руки — темні, зашкарублі, з вузлуватими пальцями.
— Ну? — повторив він.
— Ян Ольвегг, — озвався князь.
Очі в старого майстра витріщились, а тоді звузилися до щілин. Він зважував у руці величезні ножиці.
— «Довгий шлях до Тіпперері…»[28] — промовив князь.
Господар видивився на нього, а тоді раптом усміхнувся:
— «Якщо серцем ти не тут!» — підхопив він, відкинувши ножиці на парусинову шматину. — Скільки ж літ минуло відтоді, Саме?
— Я втратив лік рокам.
— Я теж. Але, гадаю, літ сорок — може, сорок п’ять? — збігло, відколи я бачив тебе востаннє. А пива, б’юсь об заклад, збігло ще більше через оцю загату!
Сам кивнув.
— Я просто не знаю, з чого й почати… — признався господар.
— Для початку скажи, чом тебе звуть «Янавеа»?
— А чом би й ні? Звучить вагомо, по-пролетарському. А ти що, й досі у князя граєшся?
— Я і досі той, хто я є, — одказав Сам. — А коли до мене звертаються, то кличуть: «Сіддхартха».
Старий реготнув:
— А ще — «Приборкувач Демонів», — проспівав він. — Ну й чудово. Ти, бачу, своїм звичаєм знову розігруєш спектакль, бо вбрання твоє аж ніяк не пасує до твого багатства.
Сам кивнув головою:
— Атож, і натрапив на багато такого, чого не тямлю.
— Та-ак, — зітхнув Ян. — Ну то з чого я маю почати? Ага. Розповім про себе, і таким чином… Отож, набрав я забагато поганої Карми, аби тепер сподіватися на перевтілення.
— Чого-чого набрав?
— Я сказав — поганої Карми. Давня релігія — то не просто собі вірування, то — викривальний, примусовий і страхітливо наочний культ. Але про останнє навіть не згадуй вголос. Років з дванадцять тому Рада санкціонувала застосування психозондів до тих, хто попросив відродження; сталося те одразу після розколу між акселераціоністами й теократами, коли Свята Коаліція виперла технарів, і лишила за собою право й надалі їх утискувати. Для розв’язання проблеми знайшли тоді найпростіше рішення. Храмова братія злигалася з торговцями тілами, а клієнтів на перевтілення заходилася піддавати попередньо мозковому зондуванню, внаслідок чого акселераціоністам було відмовлено у відродженні, аби… ну, словом, усе й так ясно. Отож тепер акселераціоністів лишилося не так багато. А то був тільки початок. Божа партія швиденько скумекала, що це і є шлях до влади. Сканування наших мізків перед самісіньким переміщенням в інше тіло стало процедурою стандартною. Торговці тілами поробилися Владарями Карми і ввійшли до Храмової структури. Вони прочитують твоє минуле життя, зважують Карму і визначають твоє наступне існування. Це бездоганна метода для підтримання кастової системи та зміцнення теократичного контролю. Між іншим, більшість наших з тобою давніх знайомців загрузла в такому промислі по самі німби.