Коли я прийняв від свого батька владу над племенем, для нас наступили тяжкі часи, передбачені піяґами. Наш рід малів з кожним роком, а до того докучали нам ще й ботокуди. Вони, хоч і боялися нас, але вже не слухали, як раніше: часто переходили визначену Саракурою межу, крали наших жінок, або й навіть чоловіків. Жінок залишали у себе, а чоловіків убивали й з’їдали. Кілька разів у відплату за це порушення законів ми нападали на них і вбивали, але при тому гинули й наші мужі. Я хотів був уже зібрати свої сили і раз на все скінчити з негідними сусідами, але наші піяґи не погодились:
— Духи нічого не кажуть про те, чи ти переможеш ботокудів, — говорили вони. — А один живий ґваянець вартий більше, як десять мертвих ботокудів. Не можна тратити наших сил, бо тоді до решти вигине рід нащадків Коарасі.
І я скорявся раді піяґ.
Я вже був батьком жонатих синів, коли мені одного разу сказали, що прийшло троє ботокудів і бажають зі мною говорити. Здивований, я вийшов за селище і дійсно побачив трьох ботокудів. Всі вони були розмальовані в жовті й чорні фарби, всі мали в губах та вухах великі кружальця, а один мав на голові пишне акванґапе з червоного і жовтого пір’я папуґ.
— Хто вам дозволив перейти межу? — спитав я.
— Не гнівайся, Соняшний Волосе, — відповів той, в акванґапе, — але ми мусіли говорити з тобою. Годі було нам чекати на межі, поки ти туди прийдеш… Я є новий морубішаба ботокудів і називаюся Убіражара.
— А навіщо має знати морубішаба племени ґваянців про те, хто є морубішабою серед буґрів? — спитав знову я.
— Морубішаба ґваянців мусить про це знати! — злісно відповів ботокуд. — Я, Убіражара, заявляю тобі, що від нині ми більше не будемо коритися вам! Ми є господарями в Долині Іґурей, бо наші предки перші прийшли сюди! В Долині Іґурей мусять мати силу наші закони!
— Звідки ж ви, брудні тапуяси, набрали відваги так говорити з вибранцями Коарасі?!.
— Вибранцями Коарасі є ми, бо нас більше, як вас! Мені досить кинути лише боевий клич до свого племени — і ви всі завтра будете або нашими в’язнями, призначеними на їжу, або мертвими!.. Але я не хочу війни — я хочу миру! Нехай наші мужі мають право брати ваіпих дівчат за жінок, а ваші — наших. Нехай не буде заборонених меж між нашим і вашим племенем. Не скидайте засуджених на смерть зі Скелі Невороття, бо це шкода, а віддавайте нам, щоб ми могли повеселитися і гарно поїсти.
Тут я не витримав:
— Годі! Ти досить сказав, буґре, щоб бути засудженим на муссурану, і не смій більше говорити ні слова! Але через те, що ти прийшов, як кажеш, з миром, ми не вчинимо з тобою, як з ворогом: ти не вмреш на муссурані, а підеш на Скелю Невороття! Це — честь для тебе, ботокуде, бо ж на Скелю Невороття ми посилаємо тільки людей зі свого племени... Візьміть його! — наказав я воякам.
В одній хвилині Убіражара був зв’язаний, другий, що поспішив йому на поміч, упав, пробитий списом, а третій кинувся тікати і втік.
На цю подію збіглося все плем’я, а зв’язаний Убіражара кричав на все горло:
— Він бреше ваш морубішаба!.. Він не є нащадком Коарасі!.. Він дурить усіх вас, ґваянців!.. Він не хоче, щоб ми жили в мирі!.. Він не хоче, щоб ви женилися з нашими дівчатами!.. Він приведе плем’я до загибелі!
Хитрий був Убіражара: він знав, що багато гваянців уже не відчували обридження до ботокудів і радо проміняли б своїх сестер за їхніх поганих дівчат.
І дійсно, то тут, то там почали падати окрики:
— Правда, Соняшний Волосе, чому не хочеш миру з ботокудами?
— Хто сказав, що мир з ботокудами загнівить Коарасі?
— Хто сказав, що ми дійсно є нащадки Коарасі?
— Ми — такі самі індіяни, як і ботокуди!..
Я вже хотів услід за Убіражарою засудити на Скелю Невороття ще кількох бунтарів, котрих давно мав на прикметі, але на середину виступив наш наймудріший і найстарший піяґа Ітапіра. Він сказав:
— Бачу, що духи казали правду: зледачіли ґваянці і стратили віру в себе. Сумнів і непокора зародилися в племени, а вони є найповнішими віщунами того, що спаде незабаром на ґваянців великий гнів Тупана. Настане велика посуха, і нічого не вродиться на ваших полях. Висохнуть річки, а в них погине уся риба. Звірина розбіжиться по дальших околицях, а ваші діти гинутимуть від голоду!