Я бачив, як в очах ґваянців родився страх, а голови гнулися додолу. Дехто, а особливо жінки, почали стогнати від цих пророцтв і благально простягали руки до Ітапіри. Але той був невмолимий:
— Нарешті наступить той день, — гримів далі він, — коли ви всі опинитеся під владою брудних ботокудів. Хочете того?
— Ні! — завили довкола. — Ні, Ітапіро! Не хочемо! Відверни від нас це лихо!
— Коли не хочете — слухайте наказу морубішаби! Соняшний Волос засудив Убіражару на смерть і так мусить бути! Убіражара піде на Скелю Невороття, бо так наказав наш вождь! Коли Убіражара невинний — він може повернутися назад!
— Так, так! — закричали довкола. — Коли Убіражара говорив правду — він може повернутися назад!
Я дав знак рукою. Убіражара знову кричав і впирався, але це йому не помогло. Двоє мужів потягли його зі собою і скинули в пропасть. Закон не велить дивитися за скиненим униз, бо, де діється справедливість Тупана, людські очі непотрібні.
Я нічого тобі не сказав про Скелю Невороття.
Бачиш, ще могутній Саракура, коли прибув із племенем в Долину Іґурей, скликав усіх піяґ і мужів на велику раду племени, щоб встановити нові закони для ґваянців. Бо за той час, коли плем’я жило з білими піяґами, витворилися інші закони й інші порядки, настановлені білим Тупаном. Правда, наші піяґи нишком від піяґ білих і далі поклонялися індіянським богам і робили так, як веліли закони ґваянців. Також багато індіян, хоч і поклонялися білому Тупанові, не забували при тому і богів своїх.
Та, коли прибули в Долину Іґурей самі, без білих піяґ, не було вже кому говорити з білим Тупаном, не було кому підтримувати Його закони. А без законів і богів плем’я не могло жити. Отож, коли зібралася велика рада, Саракура спитав, що далі робити? Старі піяґи казали, що нема іншої ради, тільки повернутися до тих законів і тієї віри, яку винесли ґваянці зі своєї батьківщини і якої трималися, поки не зустрілися з білими піяґами. Та більшість мужів на великій раді вже не могли пристати на це. Вони не годилися завести закон кари на муссурані, вони спротивилися взагалі проти того, щоб один ґваянець мав право убивати другого, вони не погодилися на те, щоб мужі мали по кілька жінок. Закони білого Тупана забороняли це, і більшість ґваянців не схотіла тих законів переступати.
— А що ж зробимо з тими, котрі заслужать на смерть? — спитали піяґи.
І на це ніхто не зміг відповісти. Говорили різно: одні так, другі інакше. Та нарешті заговорив Саракура:
— Я думаю от що, мужі і ви, піяґи: наша таба лежить над прірвою, а он підноситься висока скеля. Я вже ходив на ту скелю і дивився. Глибока пропасть під нею і дістатися, з пропасти в нашу табу можна лише, зробивши багато днів дороги, поки не вийдеться до берега Іґурей. Якщо скинути людину в пропасть, то нема певности, чи вона долетить до дна живою, але й нема певности, що заб’ється. Зробимо ж так: кожного, хто заслужить смерти, будемо скидати зі скелі. Адже, в законах білого Тупана нема заборони скидати винного в пропасть. І хай собі чи то індіанський, чи то білий Тупан роблять зі скиненим, що схотять: коли засуджений невинний — боги можуть його врятувати, коли винний — ні. Ви пам’ятаєте, як нас вчили білі піяґи? Вони казали, що білий Тупан є справедливий, Він карає винних і рятує невинних.
— Так, так! — закричали присутні і пристали на раду Саракури.
Потім радили ще над цим законом і вирішили, що, коли скинений зі скелі вернеться назад до оселі, то ніхто не має права більше його карати, або скидати вдруге в пропасть. Тому, коли когось вели на Скелю Невороття, йому казали: «Коли ти невинен — можеш повернутися назад». Урадили також, що на Скелю Невороття можна посилати тільки винних дорослих мужів, але не жінок, юнаків, або дітей.
Спочатку ту скелю називали Скелею правосуддя, але через те, що ніхто зі скинених не вернувся назад, її почали називати Скелею Невороття.
Кару муссурани на великій раді постановили залишити лише для ворогів-чужинців, які нападатимуть на плем’я, але тому, що в Долину Іґурей ніякі вороги не заходили, а ботокудів рідко коли вдалося піймати на наших землях живими, то кари на муссурані у нас не було. Правда, може й була, але ні за моєї, ні за мого батька пам’яти. Зате ботокуди дуже люблять муссурану і засуджують на неї своїх досить часто. Зрештою, догадуємося, що тією смертю загинув і не один наш муж, котрого підступно зловили ботокуди.
Так ми скинули Убіражару зі Скелі Невороття.
Після того ботокуди присмирніли і не показувалися на наших землях, але Ітапіра не був вдоволений. Він все казав, що випадок з Убіражарою — це тільки початок нещасть і що я порушив закон, опоганивши Скелю Невороття, кров’ю ботокуда.