— Хто ви?! — нарешті крикнув Данко тремтячим з переляку голосом і вхопив пістолю.
— О-ба! — загудів низьким, хриплим басом мулят. — Яке дивне питання!..
— Пойзе! — підхопив негайно другий гість голосом, що цілком нагадував бряжчання розбитого відра, прив’язаного до воза. — Питання надзвичайно дивне.
— Чого ви хочете? — знову спитав Данко.
— О-ба! Ми багато дечого хочемо... — іронічно відповів мулят. — Але, насамперед, ми би хотіли щось з’їсти.
— Пойзе, — як луна повторив рижий здоровань, — ми би хотіли дуже щось з’їсти, ну і... випити, коли є. А тому не сиди, як турок, а вставай і готуй нам вечерю!..
Вражений Данко так розгубився, що тільки кліпнув очима і не міг зробити жадного руху. Але гості, видно, були не з тих, що дуже церемоняться. Вони поскидали капелюхи й мокрі пелерини, а тоді почали господарити, немов би прийшли до власної хати, не звертаючи більше на Данка уваги. Один з них став підкидати дрова до вогню, а другий поліз відразу до клунків і радісно здивувався:
— О-ба! — гукнув. — Та цей хлопець нас чекав!
— Пойзе, — підтвердив другий, перериваючи роздмухувати вогонь, — я ж тобі казав, що треба сюди завернути...
Данко почав опритомнювати від нової несподіванки і відчував, як у його грудях наростає злість до безличних гостей.
— Я вас питаю, хто ви? — спитав на цей раз уже цілком різко.
— О-ба — зареготав мулят, вертаючи до вогню з пляшкою горілки. — А ти ще з пістолею? Сховай но її, бо й так убивати нас не будеш: ми ж тобі нічого злого не робимо.
— Пойзе, — згодився рижий. — Це було б дуже жорстоко — вбивати смирних і беззахисних людей, котрі тільки просять їсти й пити.
Данко в душі признав їм рацію й запхав собі пістолю за пояс. Дійсно, він не мав підстав убивати цих людей, котрі, правда, і виглядали і поводились дуже підозріло, але, остаточно, ніякої кривди йому не роблять.
В цей момент Арасі, що лежав у темному кутку печери, поворушився і застогнав. Обидва зайди, немов їх хто штурхнув ззаду вістрями мечів, одночасно крутнулися і похапали за зброю.
— О-ба! — скрикнув мулят, підступаючи обережно до індіянина. — Та тут якийсь зв’язаний чоловік лежить!.. Треба його розв’язати.
— Пойзе! — обізвався негайно другий, ставши поруч свого товариша. — Моє серце не витримує виду зв’язаних людей.
— Не руште! Не смійте його розв’язувати!.. Я не дозволяю!.. — крикнув Данко.
І він кинувся, щоб перешкодити, гостям у їхніх намірах, але зараз же розтягнувся на кам’яній долівці, спритно перечеплений за ногу довгов’язим здорованем.
— Помалу, хлопче, помалу! — флеґматично сказав він, поки другий розв’язував індіянина. — Чому така жорстокість супроти другої людини?..
— Бо ця людина — злодій і ошуканець! — запальчиво пояснив Данко.
Гості багатозначно переглянулись між собою.
— О-ба! — сказав перший. — Коли це правда, що ти говориш, то ми його покараємо!..
— Пойзе, — згодився відразу другий, — ми завжди караємо всіх злочинців...
За хвилину розв’язаний Арасі, потерши трохи рубці від шнурків, жваво заходився коло прийняття своїх визволителів. Насамперед, поналивав їм горілки, подав на перекуску хліба з ковбасою, а тоді підкинув більше дров до багаття і поприставляв чавунки.
— О-ба! — похвалив його мулят. — Та ти, як бачу, зовсім добрий хлопець!
— Пойзе, — видавив рижий, ковтаючи ковбасу. — Такі добрі хлопці не повинні валятися зв’язаними по кутках.
Данко вже нічого не говорив, а сидів, насупившись, на тій постелі, де недавно лежав Арасі, і з-під лоба слідкував за тим всім, що діялося. По всьому було видно, що індіянин заскакує ласки у цих підозрілих типів, аби мати в них своїх спільників проти Данка. Частував їх, припрошував і сам випивав для товариства. Гості повеселіли, перекидувались різними дотепами, при чому, починав завжди мулят, а рижий тільки погоджувався з ним і реготав своїм характерним, надтріснуто-розбитим сміхом. Передні горішні зуби у нього сильно стирчали наперед, а тому, замість «пойзе», у нього виходило «фойзе».