— Спокійно, малий, спокійно! — сказав люб’язним тоном. — В ці забавки я вмію ліпше грати, як ти... Краще скажи мені, як ви між собою договорилися?
— Онофре! — вмішався поденервований Пойзе. — Коли ти вже попсував мені всі пляни, то найліпше будемо грати у відкриті карти.
— О-ба! Ти досі найліпше грав у закриті, і сумніваюся, чи інакше потрапиш.
— Потраплю! — мотнув Пойзе своєю рижою головою. — Слухай сюди: хочеш половину? Вважай, що досі ти нічого не зробив, лише все псував. Але, хай буде — половина! Пристаєш?
— Половина чого?
— Всього: грошей і скарбів.
— О-ба! Вже й скарбів?! — іронічно перепитав Семипалий.
— Пойзе, коли я з цього шмаркача видушу його таємницю, то будуть і скарби.
— Хе-хе! — далі іронізував Оба. — Щойно видушиш?! А я думав, що він тобі вже признався.
— Не признався, бо я його ще не питав. Але, коли почну питати — признається!
Данка при тих цинічних торгах все більше й більше огортав холодний жах. Він бачив, як жовті очі Пойзе засвітилися лихим вогнем, лице викривилося потворною гримасою, а тіло почало дрібно тремтіти.
— Жару маємо досить, — заговорив спішно, бризкаючи слиною. — На острові тепер нема ні живої душі... Ніхто нічого не почує... А, зрештою, все є засоби, щоб затамувати надмірно голосні крики...
Жакоб став такий страшний і огидний, що навіть Оба здригнувся і встав.
— Замовчи!.. — сказав глухо, відступаючи до дверей. — Я на такі речі не здібний.
— То ти собі вийдеш десь далі, — продовжував Жакоб, — а я залишуся з ним сам. Я й сам дам раду...
— Замовчи!.. — ще раз повторив Семипалий, і його темне лице від блідости стало зеленим. — Онофре є злодієм, ошустом і вбивником, але катами бридиться!
— Пойзе, Жакоб також не є катом, поки його до цього не змусять...
— Ні, ти є катом, рижий! Ти є катом і найпідлішим зрадником! Дурний є той, хто пристане до спілки з тобою, бо ти і найвірнішого товариша можеш зрадити і вбити, коли тільки вибереш зручний момент. Я не годжуся на твою половину! Не годжуся тому, що ти негідний навіть злодійської спілки, і тому, що... ти вже не вийдеш звідси живим!..
Оба стояв, упершись плечима об двері, тримав у руці пістоль. З-під розстебненої сорочки видно було хрест, який то здіймався, то опадав на тяжко дихаючих грудях.
Пойзе мовчав, розгублено опустивши руки, і на обличчі у нього застигла труп’яча посмішка.
— Досить! — грізно увірвав сам себе Оба. — Тепер признавайтеся, у кого з вас гроші?!
— Гроші є в мене! — помалу звівся на ноги Данко.
— Давай сюди! — наставив руку Семипалий. — А тоді поговоримо з тобою і про скарби...
Хлопець твердою ходою підійшов до Семипалого, став перед ним у віддалі двох кроків і раптом рванув себе за комір сорочки, оголюючи груди.
— Дивись, — сказав тихо, — це — благословення моєї покійної матері, може, таке саме, як і в тебе... На її пам’ять я присягнув, що не зраджу таємниці скарбу нікому... Тепер вдруге кличу душу своєї матері на свідка і кажу ще раз: таємниці не зраджу і грошей, що їх маю при собі, добровільно не віддам!.. Стріляй! — і Данко підставив груди.
Його темні очі розгорілися шляхетним, гордим блеском, на одушевлене обличчя лягла якась особлива печать, яка відзначає тільки вибранців, що готові на все.
Чи дійсно був приготований у ту хвилину вмерти? Ні, десь глибоко в душі відчував твердо, що він сильніший духом, що Семипалий не вистрелить, спасує. Але навіть коли б і помилився — то вже не відступив би, бо переживав прекрасну мить, котра робила його героєм.
Семипалий стояв, як заворожений, і з німим захопленням дивився на цього хороброго юнака, що ледве переступив поріг дитинства.
— Ну, стріляй же, ти! — повторив Данко, вже свідомий своєї перемоги. — Стріляй!.. Може десь тут поблизу є душа і твоєї матері, котра зараз дивиться на тебе... Покажи їй, що ти вмієш одночасно носити хрест на грудях і зневажати його... Хай вона взагалі побачить, на що здібний її син... Ну?..
Данко сягнув у найболючіше місце. Вираз глибокого жалю пробіг по обличчі Семипалого, судорожно затремтів в куточках уст і примусив примкнути очі.
— Моя мати... — вишептав, глибоко потрясений, і ковтнув щось тверде, що стало йому в горлі. — Душа моєї матері...
І не помітили ні Данко, ні Семипалий, що Пойзе вже нищечком озброївся великим ножем, яким недавно різав шярко, і стояв у вичікуючій позі. Вловивши момент, коли зворушений Оба примкнув очі, стрибнув на нього, як пантера, високо заніс над головою блискуче лезо і вдарив...