— Так, — прохрипів, як ранений звір, — тут був Данко!.. І то недавно! Вчора! Напевно, якраз перед моїм приходом!.. Кров!.. Чия кров?.. Боже!..
Сокіл кинувся по кутах халупи, заглянув на поличку, а тоді почав ритися в постелі. Ледве стягнув пару шкур, як побачив під ними свій власний пістоль. Тепер уже жодних сумнівів не було: тут був Данко.
Вхопивши себе за голову, Сокіл вискочив за двері і дико подивився довкола.
— Данку! — закричав на цілі груди. — Данку!!!
Все живе на острові відразу заніміло від того крику, а потім счинило ще більший гармидер. Але Сокіл не чув нічого. Він роззирався божевільними очима на всі сторони, тупцював на місці, аж поки не зауважив на стіні халупи коло самих дверей закривавленої відбитки чиїхось плечей. На землі, під самою стіною теж було рясно накапано кров’ю.
Поба’чивши це, Сокіл не то завив, не то зареготав, ухопив себе знову за голову і помчав кудись стежкою вниз, голосячи дико:
— Д-а-н-к-у!!! Д-а-н-о-ч-к-у!!! Де ти, сину?!!
В шаленім бігу перелетів стежку за кілька хвилин і шубовснув у воду якогось озера. Несподіваний холодний купіль відразу вернув йому притомність, і він отямився. Провів мокрими долонями по обличчю, постояв хвилину, а тоді повернувся і пішов назад до берега, ледве витягаючи ноги з намулу грузького дна. Виліз на берег і в знемозі сів на землю, сховавши обличчя в долонях. Старався опанувати розбур'хані нерви, а цілі рої картин та здогадок розривали йому голову. Все видавалося ясним: Арасі й Данко, як казав падре Вісенте, припливли до Ґваїри, зайшли в цю хижу і тут почали битися. За що билися? За гроші, звичайно. Гроші напевне мав Арасі, а Данко хотів їх відібрати. Боротьба була смертельною. Але чим скінчилася? Чия кров розіллята по долівці хатини?.. Відбитка чиїх закривавлених плечей лишилася при вході?.. Чи конечно Данкова?.. А, може, і не Данкова?..
Додумавшись до того, Сокіл схопився з землі й побіг. Пробіг кілька кроків в один бік, потім повернув у другий, потім повернув ще раз і розгубився: куди треба бігти? Того він не знав. Стояв на східньому березі досить великої кітловини, в наслідок дощів сильно виповненої водою. Підкова таквари й іншої густої зелені обхоплювала озеро від східньої частини через півненну до західньої, а на півночі його здіймалися голі скелясті береги.
Сокіл вирішив обійти озеро довкола і пішов у напрямі скель. Але потім подумав, що розшуки треба починати власне від самої хатини, і вернувся назад. Кілька годин лазив він по корчах, забувши про час і втому, і все робив ширші і ширші концентричні кола довкола халупи. Але дарма. Нічого не знайшов, навіть ніяких слідів не примітив. Та ось несподівано зауважив між корчами якийсь блискучий предмет. Сокіл продерся до нього і побачив перед собою великий мисливський ніж з рукояттю, окованою' міддю. Ніж лежав плазма на землі, і на спідній його стороні червоніла свіжа ще від вогкости кров. Сокіл тремтячими руками обертав страшну знахідку на всі боки й шептав:
— Данкова кров!.. Кров мого сина!.. Мій син не вміє битися ножем... Мій син загинув...
Встромив ножа в землю і пішов геть. Не дивився і не бачив, куди йшов, поки знову не опинився над берегом озера. Куди й чого йшов?.. Ах, Сокіл вже не знав, що робити!.. Ішов тому, що був на ногах. Коли б несподівано впав, то лежав би непорушно і не спробував би звестися на ноги. Ішов туди, куди був обернений лицем. Коли б його повернути у протилежний бік — пішов би так само і в протилежний. Тепер він дерся через хащі берега озера зі сходу на південь, спотикаючись на якесь каміння. Звичайно, йому навіть в голову не приходило, що це каміння не валялося собі просто, а творило колись якусь будову, котру час старанно присипав землею і вкрив рослинністю. Він зупинився тільки тоді, коли побачив у себе під ногами розмитий водою чорний отвір, що вів кудись під землю. Над отвором звисала скиба глини, готова ось-ось відірватися і завалити діру.
Все це Сокіл фіксував лише зором, але до свідомости його нічого не доходило, і він зробив знову крок. І лише, коли тіло його стряслося від падіння, а в тіло боляче вп’ялися гострі колючки корча, він прийшов до пам’яти. Стояв майже по груди в підземному отворі, куди ще тоненькими струмочками збігала вода з озера. Сокіл зробив спробу вчепитися за щось руками і вилізти, але руки його опали, а очі прикипіли до гіллячки корча, на колючках якого висів видертий клаптик з Данкової кратчатої сорочки. Тієї самої сорочки, ґудзики з якої він знайшов у халупі.