Перше, що відчув, — був біль. Важкий біль кожного мускула і кожної кісточки. Він ще не знав того, що після нещасливої вчорашньої зустрічі з жараракоюу нього не лише линула кров з носа і вух, але також повідкривалися всі рубці від ран, навіть давно загоєних і забутих, не згадуючи вже про ті рани, що він їх здобув в останніх днях своїх дивних пригод.
Данко тихо застогнав, обертаючись на спину, і зараз же побачив над собою незнайоме старе обличчя.
— Де я? — спитав Данко по-українськи.
— Не знаю, що ти говориш, — відповіло обличчя, і Данкові ця відповідь відразу нагадала Коарасіабу.
— Хто ти? — спитав знову хлопець, але на цей раз по-індіянськи, хоч і не усвідомлював собі того.
— Я — Кам’яна Риба, — відповів старець.
— Кам’яна Риба... Кам’яна Риба... — Повторював Данко і приплющив очі, стараючись щось пригадати. — Це ім’я мені знайоме... Звідки я його знаю?.. Ах, це Соняшний Волос говорив про Кам’яну Рибу!..
Данко шептав так тихенько, що ніхто інший його не почув би, але Ітапіра нашорошив вуха і потряс Данка за плече.
— Соняшний Волос?! — спитав украй здивований. — Що ти знаєш про Соняшного Волоса?!.
— Соняшний Волос — мій приятель, — сказав Данко автоматично.
— Твій приятель?! — ще більше здивувався Ітапіра. — Де ж він?
Але Данко раптом підвівся й сів.
— Чекай!.. — сказав, потираючи чоло. — Ти — Кам’яна Риба?.. Найстарший піяґа ґваянського племени з Долини Іґурей?..
— А хто ти, що мене знаєш? — спитав своєю чергою піяґа. — Я тебе ніколи не бачив.
— Я називаюся Данко. Данко Сокіл. Ти мене ніколи не бачив, і я тебе також не бачив, але Соняшний Волос оповідав мені про тебе... А це хто? — спитав, вже тепер зауваживши, що довкола нього стоїть гурт нагих, як і піяґа, чоловіків.
— Це — мужі ґваянського племени.
У Данка після тієї відповіди закружляли в голові сотні думок, обганяючи одна другу: Ґваянці!.. Скарби!.. Коарасіаба!.. Поміч!.. Тато!..
— Ох, дайте мені напитися, — обізвався тремтячим голосом, — бо я вмираю від спраги!..
Данкові моментально піднесли пиття, але не воду, а щось інше, чого він ніколи не пив, і що відразу увілляло силу в його ослаблений втратою крови організм.
Напившись, хлопець оглянувся навкруги і зрозумів тільки тепер, що якраз сходить сонце, а він лежить близько від потакаючого вогнища, і його нога від самого бедра до ступні обложена якоюсь масою і загорнена в широке бананове листя..
— Скажи, де Соняшний Волос? — штовхав його між тим в плече Ітапіра, вже третій раз повторюючи питання.
— Чекай! — потер скроні Данко. — Я зараз вам все розкажу... Маю дуже багато говорити...
— Перше скажи, де Соняшний Волос? — наполягав Ітапіра.
— Соняшний Волос недалеко звідси. Він живе в тій самій оселі, де і мій батько. Ми зараз підемо туди всі... Ні, ми спершу підемо деінде... Ох, я боюся, чи то вже не запізно... Нам треба човнів, Кам’яна Рибо, і треба вийти на берег ріки!..
— Ти говориш багато і нерозумно. Так говорять ті, кого перший раз покусала гадюка, або ті, коло кого сидить Мараґіґана, — зауважив Ітапіра.
— А мене й справді вперше покусала гадюка! — пригадав собі Данко з похололим серцем. — І я напевне вмру!..
— Ні, не вмреш. Будеш жити. Ми почули блискавку з громом і побігли, щоб тебе врятувати.
— Що? Блискавку з громом?! — здивувався Данко, але зараз же пригадав собі вистрілений в останній хвилині фоґет і посміхнувся.
— Був би з мене кращий бог вогню, як з Убіражари, правда?
Індіяни з острахом подалися назад, лиш один Ітапіра спитав недовірчиво:
— То ти, може, також бог вогню?
— Ні, — поспішив його заспокоїти Данко, — я не є богом вогню, бо таких богів нема. Ваш Убіражара вас ошукав. Я маю кращі штуки, що роблять вогонь і грім. Де мій мішок?.. А, бачу! Тут є те, що робить вогонь і грім. Я вам пізніше покажу, як це робиться, і віддам його для Ранка. А... Ранок живий?
— Ранок живий і вже позначений знаком сонця, — з гордістю відповів Ітапіра. — Він є мудрим хлопцем і не говорить так багато, як ти, білий.
Данко зніяковів і замовк.
— Ми довго чекали на Соняшного Волоса, — задумано говорив Ітапіра. — Ми вірили, що Скеля Невороття покаже його правоту і що він вернеться разом зі Світанком...
— І він би вернувся, Кам’яна Рибо, — палко заговорив Данко, — коли б не пошкодив собі ніг. Тепер Соняшний Волос не може далеко ходити.
— А Світанок?
— Світанок, Кам’яна Рибо, зрікся свого племени. Він не хоче бути морубіпіабою, і він не вернеться. Тому Соняшний Волос хотів, щоб морубіпіабою став Ранок... Але, піяґо, ти знову будеш мене ганьбити за те, що я багато говорю. Тому найкраще буде, коли про все розпитаєш самого Соняшного Волоса. А тепер час не терпить. Ми мусимо ще до ночі вийти на берег і переплисти ріку. Не можна гаяти часу!..