— Боронись! — кричали при тому.
Досі Данко не міг навіть думати про якусь боротьбу, чи спротив. Але тепер, відчувши в долонях дотик тяжкої танґвапеми, стрепенувся, а в серце його вступила одчайдушна відвага. Коли б не був зв’язаний муссураною — напевне кинувся б наосліп у битву з натовпом і дорого продав би своє життя. Але, прикований муссураною до одного місця, мав у розпорядимості хіба один єдиний удар, як пам’ятного дня лишався йому в боротьбі з онсою удар списом. І Данко постановив собі твердо — того удару не дарувати. Він вимірив віддаль між собою й Убіражарою і з жалем ствердив, що вона завелика, і удар не був би певним. Не міг він також цілити на тих, які натягали муссурану біля стовпів. Єдиним лишився хіба велетень, що взяв на себе ролю екзекутора. Він саме грався танґвапемою, вимірюючи в руках її вагу, і робив пробні розмахи.
Данко підняв і свою танґвапему, описав нею над головою кілька кругів, і став у вичікуючу позицію. Між ним і ботокудом було з тридцять кроків віддалі, що давало можливість велетневі розігнатися і вдавити з цілого розмаху, в той час, коли Данко міг боронитися тільки стаючи на місці.
І ось кат присів, підстрибнув і величезними кроками погнав на свою жертву. Данко в той момент розкрутив над головою танґвапему і, підпустивши ботокуда до себе на віддаль п’яти кроків, шпурнув нею просто велйтневі в голову. Той крикнув, перевернувся на бігу і цілою силою гримнув на землю. Атанґвапема з коротким і глухим звуком відбилася від його голови і з свистом вдарила в багаття, довкола якого сиділи огидні старі різнички. Стовп іскор і розметаного вогню скрив під собою їхні тіла і змішався з пронизливим вереском.Тепер Данко став і чекав смерти. Не знав тільки, чи його підстрелять з лука, чи проб’ють списом, чи попросту роздеруть живцем.
Але, на його величезне здивовання, ніхто навіть не рушився з місця. Тільки регіт і крики вдоволення повисли над площею. Особливо ж раділи ґваянці і здалека гукали Данкові компліменти.
Коди крики трохи стихли, а старі ботокудки, позбиравши своє начиння, перенеслися до дальшого вогнища, до Данка підбігло кілька вояків і почали йому вияснювати, що в’язень не має права кидати танґвапемою на віддаль, лиш мусить боронитися на місці.
— Ти випустив з рук танґвапему і більше її не дістанеш. Зрозумів?
Тим часом повалений велетень спробував піднести голову, але впав безсило на землю.
— Добийте його! — крикнув Убіражара.
Наказ негайно виконали, а тіло, під загальні крики вдоволення, потягли до другого вогнища і віддали в руки різничок.
— Тепер дайте танґвапему мені! — скомандував Убіражара і встав зі свого місця, і Данкові заціпеніла кров. Він уже був до всього приготований, однак смерть саме з рук Убіражари видалася йому особливо ганебною і страшною. А канібальський морубішаба, посміхаючись хижою потворною посмішкою, вже зближався до Данка котячими кроками.
— Мараґіґана!.. Мараґіґана!.. — закричали ботокуди хором.
Убіражара спинився і оглянувся. Оглянувся й Данко і в той самий момент мало не збожеволів від радости: бідолашна Фрузя, зігнувшись вчетверо від зусиль, волочила по землі його наплечника. Побачивши Убіражару з танґвапемою, вона скоро полізла до мішка, витягнула звідти найбільший фоґет і почала ним розмахувати в повітрі.
— Фрузю, Фрузю! — закричав Данко. — Дай мені, дай!..
Мавпа вишкірила зуби в чемному усмісі і подала фоґета Данкові..
Всі з цікавістю придивлялися до цієї сцени, забувши про танґвапему.
— Слухайте, ботокуди! — владно крикнув Данко. — Я випустив танґвапему з рук і не маю чим боротися. Чи закон вашого племени забороняє боронитися такою малою палицею?
Про це закон племени нічого не каже, — обізвався якийсь піяґа.
— Добре! Хай буде!.. — закричали довкола. — Хай білий хлопець борониться палицею!
— Ну, Убіражаро, — весело сказав Данко, — тепер можеш нападати!..
Не підозріваючи підступу, Убіражара відійшов кілька кроків назад і вихром погнав на Данка.
Хлопець не зівав. Як тільки допустив Убіражару на належну віддаль, шарпнув з цілої сили за шнурок і бухнув снопом полум’я просто в обличчя напасника. Убіражара, ніби вдарений тараном в груди, перекинувся через голову і покотився по окарі.
В першій секунді враження було таке потрясаюче, що всі поприкипали до місць і принишкли, як заворожені. Але коли з фоґета вилетіла кольорова куля, піднеслася на висоту, трісла і випустила з себе три інших кулі, ботокуди завили з жаху пронизливими, звірячими голосами і закрутилися, мов божевільні: одні попадали на землю обличчями, другі пустилися тікати, давлячи і перекидаючи по дорозі всіх стрічних, треті, стративши притомність, лежали нерухомо.