— Бог вогню!!! Бог вогню!!! Бог вогню!!! — лящало у вухах.
Навіть ґваянці, що стояли оподалік, хвилею схлюпнули з горбка і затупотіли в напрямі своєї оселі.
— Бог вогню!!! Бог вогню!!! Бог вогню!!! — вила і стогнала дикунська маса.
Данко не вдоволився першим ефектом. Ті, що тримали муссурану, давно щезли, і він побіг до мішка, набрав у жменю буска-пе та почав його розкидати довкола. Сердиті вибухаючі вогники підводили з землі і примушували тікати стрімголов тих, що ще лишилися на місці, і перетворили цілу окару в справжнє пекло.
В загальній метушні Данко ледве доглянув розкішне акванґапе Убіражари, що виднілося вже поміж оками оселі, і погнав за ним. За кілька хвилин ступав уже втікачеві на п’яти і зі словами: «А бачиш тепер мою силу, ботокуде?! Бачиш?» кинув кілька буска-пе.
Убіражара рванувся тікати, і швидкість його ніг потроїлась від кусаючих, тріскаючих вогнів, які пекли його в п’яти і розривали під ним землю.
«Коема!» — пригадав собі Данко і завернув до печери.
По дорозі підхопив мішок і, перестрибуючи через розпростерті тіла, поспішив до приятеля.
Зі здивованням побачив зв’язаного Коему, що сидів перед входом до печери і реготав, мов божевільний.
— Гу, Данку! — закричав він. — Я ще зроду так не сміявся!
— А ти бачив? — спитав Данко, розрізаючи сирицю.
— Я все бачив! Як ті старі ботокудки... Ха-ха-ха!.. А Убіражара!.. Що це таке?..
Данко хвилину послухав, а потім з божевільною радістю закричав: «Літак!.. Літак!..» і погнав на окару.
Дійсно, зовсім низько над Долиною Іґурей ширяв гелікоптер, описуючи широкі кола в небі.
Рівну і широку площу, де недавно роїлося повно ботокудів, — немов хто вимів. Тільки коло дотліваючого багаття лежало розпростерте тіло приголомшеного Данком і добитого бодокудами велетня.
Ставши посеред площі, Данко вистрілив один по одному три фоґети і, тремтячи від хвилювання, чекав вислідів.
Літак, що був уже відлетів на захід, завернув, назад, Повисів трохи в повітрі й обережно почав приземлюватися.
— Коемо!.. Коемо!.. — стрибав Данко. — Ходи сюди! Не бійся! Це — залізне урубу, що возить людей!..
Цікавість перемогла в молодому дикуні страх, і він, все ще з деяким недовір’ям, поволі підійшов до Данка, але зупинився на поштивій віддалі. Звідтам приглядався, що буде далі, готовий кожної небезпечної хвилини дати ногам знати.
Оглушливо диркаючи і здригаючись цілим корпусом, гелікоптер торкнувся землі й затих. В його боках повідчинялися з тріскотом двері, а з них повискакували, тримаючи зброю в рукахг спочатку летуни, а на кінець Сокіл і Ґроссбах. Потім поволі висунувся й Коарасіаба, блідий, тремтячий, зворушений.
Данка котрому радість відібрала мову, з розмаху підбіг до батька і впав йому на груди. Сокіл перелякано сахнувся і мало не впав.
— Що це за почвара?! — вигукнув він, відриваючи від себе Данка.
Ці слова і обридження, з яким батько відштовхував йюго геть, глибоким болем вразили Данкове серц|.
— Тату! — заридав він. — Тато гнівається на мене?...
— Даночку!!! — широко розкрив обійми Сокіл. — Це ти?! А хто ж би тебе пізнав, сину мій дорогий?!
Данко аж тепер пригадав, що він весь вкритий фарбою, і вже сам випручувався з обіймів, щоб не обмастити батька. Тим часом в руках летунів заклацали фотоапарати, а Ґроссбах, дивлячись на цю сцену, реготав розкотисто і заразливо, аж за боки брався.
— Пане Іване! — кричав крізь сміх. Пане Іване, ви ще сьогодні ранком переконували мене, що ваш син подібний до вас, як дві краплі води, що він — ваша мініятура!.. Подивіться ж тепер добре на вашу «мініятуру» і уявіть собі, як мусить виглядати оригінал в натуральній величині?! О-хо-хо!.. А-ха-ха!..
— Слава Богу!.. — крізь сльози говорив Сокіл. — Іди ж, сину, привітайся з паном Ґроіссбахом, з панами летунами і з Коарасіабою.
Але Данко заховався за батькові плечі і благально зашептав:
— Татусю, перше всього я мушу обмитися і одягнутися... Як представлятися в такому вигляді?..
Та прибулі не вражалися ні Данковою наготою, ні його виглядом. Вони всі поспішили підійти до хлопця і щиро обіймали його, питаючи, як йому поводилося.
— Дякую, панове! — соромливо і розгублено відповідав Данко. — Не думайте, що я здичів. Я зараз постараюся привести себе в належний вигляд... Коарасіабо, друже мій!.. Ось ти знову серед своїх!.. Ах, який я радий!..