Кам’яні сходи за решіткою, що загороджувала вихід з ями роз’яснило світло факела. Дантез підняв голову. Надходив один з охоронників. А за ним товклася громада дивних постатей, окутаних в серм’яги, лихі верхні убрання і сукмани, у вовчих шапках та селянських ковпаках, в шубах і кожухах, повернутих вовною наверх. Француз полегшено зітхнув. Його час ще не прийшов. То лише охоронець спровадив до тюрми на видовище селян з близької Журавиці, Красічина, Сошниці чи Шманьковиц.
— Дивіться і дивуйтеся працьовиті, славетні та чесні люди! — весело закричав гайдук, опускаючи факел нижче, підсвічуючи через решітку прямо в очі Бертранові та іншим засудженим до страти. — Все це дивні бестії, мешканці Гіпербореї, Нової Англії та заморських країн: Ебораку, Нової Шотландії та легендарної Аркадії. Дивіться та примічайте, бо другої такої оказії не буде.
Дантез і декілька в’язнів наблизилися до решітки.
— Подивіться, люди, на ось цього тут головоріза, — говорив гайдук, вказуючи факелом на одного з рейтарів полку Денхоффа, якого за розбій в двох єврейських корчмах та за підпал шляхетського двору повинні були повісити тільки засвітає разом з Дантезом. — Це чоловік з італійських герулів, мужнього народу, що на війну завжди виходили голими, але ж французами були побиті усі. А ось той, — продовжував він і показував на худезного іспанця, засудженого на смерть за напад на шляхетський двір та вирушення контрибуції з саноцьких міщан, — родом з Астемії, землі, що лежить в Орєнтальній Вендії, де люди листям вкриваються, живуть самим запахом, для чого носять з собою коріння цитрини, бальзами та корицю. Вони ж їдять живцем власних дітей. Так що будьте обережні, не наближайтесь до решітки, бо він вас легко може не тільки живцем з’їсти, але ж і швиденько злягтися, виставляючи на сміх та на соромоту!
Хлопи тільки перелякано зітхнули.
— А отой вже кавалер, — гайдук показав на Бертрана Дантеза, — з нації жорстоких скитів, що після смерті ворогів з голів трупних п’ють мед, немов з чарок чи кубків-розтруханів. Тому і велика в них любов до всіляких п’янких напоїв. Якби не вона, вони б легко весь світ перемогли, бо дуже ж вони відважні, і не тільки Скитію, але ж і Королівство Польське завоювали, і вже до Землі Пшемиської, до самих ваших халуп дійшли!
Дантез підморгнув рейтарам. Як по команді всі вони крикнули, рикнули страшним голосом, викривилися в страшних гримасах, почали гавкати, ричати і вити, скалячи зуби, лупаючи очима, висовуючи язики.
Селяни розбіглися в сторони, ніби групка куріпок, гублячи лапті, кошики та козуби. На сходах залишився лише розвеселений до розпуки гайдук і… ще один чоловік, одітий в короткий, жовтуватий вамс[28] з мереживними манжетами та закинуту на ліве плече пелерину. Бертран глянув на нього, і сміх завмер у нього у горлянці. Француз скочив до решітки, стиснувши пальці на залізних прутах.
— Регнард, — шалено просичав він, але ж і з надією у голосі. — Ти повернувся!
Незнайомий блиснув в посмішці довгими, жовтими зубами.
— Прийшов, щоб на дурня подивитися, кавалере.
— Регнард! — видихнув Дантез. — Благаю тебе! Признайся до усього. Розкажи, що сталося біля карети… Бо не можеш же ти… Заклинаю тебе в ім’я твого гонору, піди до старости! Щоб у нього визнати правду!
— Ага, ще й наробив у рейтузи, коли мене стануть вішати? У мене, мил’с’дар Дантезе, дуже вже делікатна шия, і ще я не люблю протягів. Тому честь репрезентації мене в такій важливій події, як завтрашня страта, залишаю виключно тобі, мій ти пане-кавалере, без скази на сумлінні.
— Це ти повинен знаходитися на моєму місці! Це ти винен в усьому! Заклинаю тебе в ім’я честі та гонору…
— Мій гонор — то купа лайна, мій ти кавалере. Воно спливе з мене сьогодні ж вечором, коли у борделеві Аппіані буду купатися з курвами. А коли вже буду спати в обіймах метреси, тобі на погибель покаркають круки та гайворони.
28
Вамс — у 16 ст. у Німеччині чоловічий одяг, подібний до пурпуена (франц. у 13–15 ст. коротка чоловіча куртка з вузькими рукавами або без рукавів, до неї кріпилися штани-панчохи. Спочатку пурпуен одягали під військові обладунки (лати), близько 1340 він став цивільним одягом). Вамс спереду був дуже відкритий і дозволяв бачити закладений у дрібну складку воріт сорочки. Був частиною костюма ландскнехтів.