— Краще вже забий її, камраде. Немає у нас часу на забави!
— Та беріть її, хто бажає! Двічі питати не стану.
Євгенія верескнула, рвонулася у утиску, хльоснула Регнарда по щоці, залишаючи на ній червоні шрами від нігтів. Чоловік вдарив її відкритою долонею в обличчя, розвернув і, схопивши обома руками делікатну голову, з розмаху вдарив чолом жінки по східцях карети. Потів він схопив Євгенію навпіл, кинув обличчям на підлогу, схопив за шлейф сукні і розірвав його, відкриваючи повні стегна, прикриті ярко-червоними панчохами з підв’язками.
— Як немає бажаючих, то я буду першим, — буркнув він.
Знову схопив жінку за волосся, розстебнув вамс і…
Завмер, чуючи сильний укол в бік шиї.
Дантез приставив кінчик палаша йому до горла.
— Залиш її, Регнарде!
Француз заморгав та викривив вуста в презирливій усмішці.
— Не будь дурнем, Дантезе, — процідив він. — Тільки про це одне тебе прошу…
— Ти ошукав мене, Регнарде! Ми мали вивільнити твою кохану, а це… це якась помста. Не можу дозволити, щоб ти зґвалтував та замордував невинну даму! — скрикнув Дантез.
— Це придворна повія! Інтриганка, що послала б тебе на ешафот одним рухом пальця!
— Мовчи та одсунься.
— Ти не знаєш, що робиш, пане шевальє! Це пекельна гуляща дівка, прислужниця Марії Людовіки…
Регнард застогнав та відскочив, коли лезо виточило з його шиї струмочок крові.
Кноте швидко, мов блискавка, сягнув за спину, за ліваком[33], дав знак рейтарам і…
Роздався глухий тріск відтягнутого курка. Рейтар завмер, коли чорний отвір стволу глянув йому просто в очі. І це не був пістоль, чи полугак — але ж малий гарлач. Отвір, що розширювався як лейка, крив в собі солідний заряд січеного залізяччя, цвяхів, а то й товченого скла.
— Дантез, ти дурень! — простогнав Регнард. — Вона не може залишитися живою, бо заб’є нас усіх. Відішле на шибеницю, але перед тим видряпає очі, ти… лицар без скази…
— Відійдіть від карети. Двічі просити не стану.
— Ти завжди був дурнем, Дантез. Це ж… якесь шаленство. Не захищай цієї жінки, бо ж не знаєш. Це ж Євгенія де Мейі Ласкаріг, дівоче прізвище — Годебська. Це та жінка, з причини якої я став банітою!
— Кий тобі в сраку, Регнард, — буркнув Дантез. — Там же бачу я твої володіння та достоїнства! А якби розстібнув рейтузи, то показав би, що думаю про твою кар’єру при дворі, про інтриги та змови. Ти забув, що у мене є власна честь! І в такому підлому злочині я участі не візьму!
— Коні! — крикнув один з рейтарів. — Коні на дорозі!
Кнехти Кноте розбіглись в одну мить. Одні кинулися до коней, інші — в сторону лісу. Дантез притис вістря палаша до грудей Регнарда, погрозив йому гарлачем.
— І ні руху!
— Біжимо, Дантез, — простогнав Регнард. — Не треба тут залишатися. Благаю!
Земля загуділа під копитами коней. Швидко і ефективно їх оточила громада вершників. Дантез полегшено відітхнув. По жупанах, ярко-червоних деліях, гєрмаках, кольчугах і бехтерцях, по високих ковпаках, прикрашених пір’ям чапель та хижих птахів, він пізнав поляків. Вершники зупинилися біля карети, тримаючи в руках шаблі та рогатини, челядь цілилася з бандолетів та аркебуз.
— Що тут діється?! — крикнув молодий шляхтич в малиновій делії з соболиним коміром, в багатому жупані з петлицями, в шапці з хутра рисі, прикрашеній підвісом з пуком чаплиних пер. Він помітив даму, стримався, зняв головний убір і витончено уклонився.
— Милостива пані, пробач, що непокою, — сказав він. — Ми побачили карету та трупи. І відразу ж помислили, що тут діється ґвалт.
— І добре помислив, мил’с’дар, — промовила Євгенія низьким, красивим голосом. — Всі ми є жертвами насилля. На нас напала… свавільна компанія під командуванням… ось цього кавалера.
І ось тут несподівано вона указала на Дантеза!
Бертран завмер. Це… Це не могло бути правдою…
— Цей чоловік, — розплакалася Євгенія, поглядаючи на француза, — хотів задати мені ґвалту!
Молодий шляхтич глянув Дантезові прямо в очі.
— Стій, мил’с’дар, і не рухайся! — процідив він крізь зуби. — Віддай зброю та їдь з нами до старости! Ти винен в насиллі та ґвалті, а оскільки схопили тебе in recenti[34] на місці скоєння злочину, тебе чекає суд та шибениця.
— Це все неправда… Підла брехня, — промимрив Дантез. — Я… Я захистив цю даму… Пані, як ти можеш… Скажи, що все це неправда.
— Заберіть його звідси! — крикнула Євгенія. Сльози стікали їй на шию, на порвану сукню та на груди, які вона безрезультатно прикривала шматками тканини. — Це все його дільце!
33
Лівак (пол. lewak) — великий кинджал, який тримали, як випливає з назви, в лівій руці (якщо боєць не був лівшою і тримав головну зброю в лівій руці, потім ліву руку тримав у правій), використовувався для парирування. і блокування вхідних ударів, і для здійснення атак, коли трапиться можливість. Його використовували в парі з рапірою або мечем, а іноді також виконували в тандемі з основною зброєю.