— Встань!
Жінка піднялася поволі, з ваганням, підняла перед сукні і зробила кніксен, а потім ще й придворний уклін.
І тоді він ударив її в обличчя. Лише один раз. Жінка скрикнула та притисла долоню до щоки, яка моментально покрилася рожевим. Цього було достатньо, щоб з пихатої дами вона перетворилася у плачучу вітряницю, звичайну придворну прислугу, яка повинна без найменшого спротиву виконувати всі забаганки свого господаря.
Ні, щось все пішло дуже гладко. Дантез нітрохи не вірив в наглу переміну цієї змії. Він досконало здавав собі справу, що красива придворна знову бавиться з ним в підступну гру. Йому всього цього було вже досить, тому він сказав дещо таке, яке б днем раніше не пройшло б йому крізь вуста:
— Роздягнись!
Давній Дантез вмер тоді, коли його тягли на шибеницю, коли тремтячою рукою кидав кості на барабан. У нового Дантеза ніяких сумнівів не було, він не скиглив і не молився. Завдяки тому він був паном своїх життя і смерті.
— Ні, пане!
— То мені треба покликати форейтора і наказати сипати тобі з десяток гарячих по голій спині?! — рявкнув француз. — Не змушуй мене робити з тебе курву чи гулящу дівку!
— Ні, пане, — тихо прошепотіла вона і приклала віяло до грудей. — Не роздягнуся.
Бертран схопився на ноги.
— Зроби це сам…
Він схопив її в обійми, відчуваючи, як серце починає битися все скоріше. Під тонкою тканиною її сукні, під сорочкою та наступними верствами матеріалу, відчув її гнучке, мовби у лані тіло. Бертран замкнув жінку у залізному затиску і поцілував у розхилені коралові вуста. А потім рвонув мереживне декольте сукні, бажаючи видобути назовні пару розкішних подразників, але несподівано спіткав опір. Тому він цілував струнку жіночу шию з шнуром перлин, одночасно змагаючись з невдячною матерією, забувши, що, згідно моди, запровадженій при дворі Людовікою Марією, у Євгенії під сукнею знаходиться ще щільно шнурований корсет на китовому вусові.
Зневірений француз схопив за перед тяжкої сукні, підняв її наверх, не гаючи часу на те, щоб розплутувати шнурочки. Він бажав здійняти її через голову жінки. На жаль, сукня була пристебнута крючечками і застібками до жорсткого корсету; якийсь час він зі злістю боровся з нею, доки йому на поміч не прийшли стрункі руки Євгенії. В кінці кінців, він таки стягнув тяжку від завитків та ангажантів верхню сукню, але ж це ще не був кінець. Під верхньою сукнею була більш легка нижня юпка, яка запиналася на великі ґудзики, і яку легше було зняти. З нею у Бертрана все пішло швидше; тяжко дихаючи від хтивості, він звільнив жінку від чергового шару шовків та мережива, відстібнув панталони-португали і схватив за шнури корсету, все більш нетерплячий і розлютований.
Розшнуровуючи його, Дантез міркував над тим, чи була Євгенія стиснута до краю можливостей, і чи потребувала зранку трьох покоївок, щоб затиснути корсет і зав’язати його. Він змагався з шнурками, забуваючи, що ті ж були зав’язані з великими зусиллями; він стратив декілька довгих хвиль, ніж послабив вузли та усунув з тіла передостанню перешкоду для своїх пестощів. Під корсетом була ще сорочка. Її він безцеремонно розідрав навпіл.
Євгенія стояла перед ним гола. Дантез обійняв її стан, і тоді до нього дійшло, що бачить найкрасивішу з жінок. Після чого він швидко перейшов до самої суті ars amandi, пестив вустами чудові поглиблення її шиї, плечей та стегон. Дівчина легкої поведінки не залишалася у боргу. Ще раніше Бертран зняв капелюх, прикрашений страусовими перами, тепер стягнув смертну сорочку без коміра, через голову скинув портупею з рапірою, розстебнув частину ґудзиків атласного, підшитого в поясі вамсу, а Євгенія зайнялася рештою. Жінка цілувала Бертрана в вуста, гладила по спині та сідницям, а потім швидко дихаючи, облившись рум’янцем піднесення, потягла на себе, на атласні подушки карети, яку тягли в ніч швидкі коні, і вони летіли ніби вихор по трактах Червоної Русі.
Дантез блукав вустами по тілу Євгенії. Його інамората[53] була досконалою у всіх проявах та пропорціях. У неї били блискучі волоси та елегантно вигнута, лебедина шия. Бертран цілував її немов шалений в вуста, язиком пестив ягідки її округлих грудей, затискав долоні на чудовому задкові, брав у володіння той смачний, хоча необіцяний, шматочок між стегнами. Він почував себе так, ніби стискав пальці на вологому перстеневі з гарячого золота, пестив його, чуючи, як сховане там джерельце б’є все міцніше, спрагнене хвилі, щоб незабаром напоїти до втрати духу його коника. Любовниця вигнула дугою своє божественне тіло, шукаючи більш міцнішого чуттєвого збудження. Коли ж їхні ласки робилися буквально шаленими, Дантез присунувся до її делікатних цицечок, а потім брутально розхилив її ноги. Хитромудра інамората практично не ставила опору. Взявши його булаву до зволожених язичком пальчиків, вона повела її найкоротшим шляхом до тісного, але ж рясно зволоженого водопою любові.