Вони поєдналися в розкоші на подушках тремтячої карети і копулювали голі, розпалені пристрастю. Євгенія сплела стегна на боках чоловіка, під час як Бертран пестив її груди, пересував долонями вздовж талії та боків, обіймав струнку фігуру та брав у володіння її оксамитну гриву чорного волосся, залиту есенцією любові та бажання.
Дуже скоро жінка почала кричати, кусаючи чоловіка перловими зубками за плече. Але ж Дантез не закінчив всього того так просто. Він випустив жінку з обіймів і, схопивши її за волосся, обернув спиною до себе, а потім посів її ззаду у безумнім шалю розкоші; як дикий жеребець з подільських степів посідає струнку кобилу, створену дияволом заради спокуси до злого богобоязливих та набожних лицарів Речі Посполитої, охоронців католицької віри на кресах.
Таким же чином він дістався до самого краю розкоші і завмер, почувши тихий плач Євгенії. Хвильку він тривав у тій позиції, прозваній «на рака», за яку проповідники обіцяли сто років пекла і вдвічі більше чистилища на додаток. Так він лежав, притулившись до її спини, обіймаючи долонями джерело щастя та гарячі груденята.
А потім вже вона присіла йому на коліна ніби дика Саломея; обійняла ногами та спробувала посісти його ніби дика та гнучка з давньої Сарматії, чи то Польщі. Він дозволив їй це, хоча вже був втомлений і задиханий. Він не протестував, коли її губи притиснулися до його, ні через кілька хвилин, коли її просочені потом соски терлися об його обличчя.
— Їжджу виключно… галопом, мій пане, — продихнула вона йому прямо у вухо.
Бертран замкнув її вуста поцілунком.
Врешті решт, коли вони лежали на атласних подушках карети спітнілі та розігріті любов’ю, голова Євгенії почивала на грудях Бертрана, той чув її гаряче дихання на своєму тілі, змішане з позбавляючим сил ароматом волосся.
Щось товкло його в бік. Він витягнув руку і намацав інкрустовану скриньку, яку дістав від Мага. Поволі витягнув її наверх, поклав біла себе на сидінні карети.
— Що це таке? — спитала Євгенія.
— Подарунок, — муркнув Бертран, — для пана гетьмана Калиновського.
Він обережно відкрив застібки та підніс віко. Всередині було дещо блискуче та тяжке. Якусь хвильку француз не знав: чи то зброя, чи то оздоба. Золота, інкрустована бірюзою та рубінами довбня… Дантез зважив її в руці, оглянув з усіх сторін.
— Це булава покійного краківського воєводи, — сказала Євгенія, — гетьмана Конєцпольського[54].
— Звідки знаєш?
— Була товаришкою його ложа. Він темпераментний був та хтивий, а скінчив він від конфортативи. І все через молоду Оссолінську[55].
— Так це і є ціна за душу Калиновського, — усміхнувся Дантез. — Побачимо, Євгенія, що нам вдасться здійснити у його милості гетьмана.
Вона ж притисла кармінові вуста до його вуха та стала лоскотати язиком.
— Багато чому тобі ще потрібно навчитися, щоб вільно пізнати лабіринти політики, перш ніж станеш перед Калиновським.
— Тоді вчи мене, Євгеніє. У нас ще є на це час.
— Мене звуть не Євгенією…
Розділ III
Леви Лехістану
До табору коронних військ під Глинянами[57] вони добралися рано вранці. Іржання коней та голоси, якими їх затримала сторожа в таборі, пробудили Дантеза від сну. Він швидко підірвався з оксамитних подушок та розсунув товстезні заслони на вікні.
Вони власне заїжджали до табору. Посеред вранішніх туманів француз бачив ліс наметів, куренів та возів, розставлених вподовж вулиць. Теплий, квітневий вітер грав морем червоно-білих штандартів, бунчуків та прапорців над кольоровими полотнами. Поглядаючи на знаки деяких корогв, на зображені на них рукавиці, топірці, рогатини, кривашні[58], зірки і півмісяці, у нього складалося враження, нібито він знаходиться серед відділень доісторичних сарматів, готів чи вандалів. А що ж тут дивитися, якщо він був в таборі польської шляхти, рід якої виводився від прадавніх сарматів. Цікаво — колись все це французові видавалося легендою. Якщо так, тоді звідки взялися ті дивні, не поділені на поля герби панів-братів?
54
Станісла́в Конецпо́льський (1591–1646) — польський шляхтич, воєначальник і державний діяч Речі Посполитої. Представник шляхетського роду Конецпольських гербу Побуг. Князь Священної Римської імперії (отримав князівський титул Священної Римської імперії з сином Олександром у 1637 році від Фердинанда ІІІ). Краківський каштелян (1633–1646). Великий гетьман коронний (1632–1646), сенатор. Польний гетьман коронний (1618–1632). Воєвода сандомирський з 1625, староста жарновецький з 1611, велюньський з 1607, барський з 1623, битовський з 1638, а також буський, переяславський, плоскирівський, стрийський і ковельський. Один з найкращих полководців Речі Посполитої. Переможець у битвах під Мартиновом (1624), Хамерштином (1627), Тшцяною (1629), Охматовим (1644). Представник репресивного щодо козаків напрямку в уряді Корони. Загикувався під час розмов. За переказом Грондського, С. Конецпольський перед смертю жалкував, що покидає світ, коли Б. Хмельницький є живим;
55
Конфортатива — прабабуся Віагри. Вже кілька сотень років тому чоловіки використовували ліки від імпотенції, приготовлені фармацевтами. Одним із них і була комфортатива, яку також використовують у Польщі.
Конфортатива була стимулятором, своєрідним афродизіаком для чоловіків. Такими «ліками» рятувався, серед інших, великий гетьман коронний Станіслав Конецпольський. Відмінному полководцю, який відрізнявся великими габаритами, опісля того як він поховав вже дві дружини, і після одруження на значно молодшій Зофії Опалінській (1620–1657, і, зверніть увагу, не Оссоліньська, як у Автора) йому допомагала комфортатива, яку спеціально для нього приготував приятель фармацевт.
На жаль, Конєцпольський не знав міри, тому що відразу прийняв запас, який мав на кілька днів. Ходять чутки, що це стало безпосередньою причиною його смерті. Інші кажуть, що він помер від ниркової недостатності, але зрештою мораль така, що будь-які ліки, які використовуються без міри, шкідливі.
56
Дещо парафразована цитата, найбільш знаменита, з «Нових Атен», своєрідного компедіуму знань про навколишній світ, «сарматської енциклопедії» XVIII сторіччя подільського ксьондза Бенедикта Хмельовского. До речі, про його життя розповідається в чудовій книжці Ольги Токарчук, лауреатки Нобелівської премії, «Книги Яакова» («Księgi Jakubowe»).
57
Глиняни — нині місто районного значення, адміністративний центр Глинянської міської об’єднаної територіальної громади, Львівського району, Львівської області. Розташоване за 10 км від залізничної станції Красне і за 41 км на схід від Львова.
58
Кривашнь — пошкоджена гербова фігура у вигляді витягнутої літери «S» (іноді перевернутої), що символізує річку.