Коні… Коли Дантез глянув на них, то на хвилину позабув, нащо сюди прийшов. Він глядів і майже не роззявив рота, коли через майдан проводили струнких анатолійців та турецьких жеребців, яких цінили за швидкість та вогненний темперамент. Це були коні з піднятими наверх хвостами, з завитими гривами, з султанами та прикрашеними збруями. А відразу ж за ними слуги вели коней андалузської раси; високих, піднімаючих горді горбоносі голови, з чудно вигнутими лебединими шиями, сильними спинами, округленими задами та пушистими хвостами. За ними ішли більш міцні, ніж андалузські — мантуанські коні, з великими головами, товстими шиями та відкляченими хвостами. А вже за ними вели найшляхетніших та найкрасивіших… польських коней.
Дантез навіть затримався, щоб оглянути ці чотириногі перлини. Ці верхові тварини були значно меншими за тяжких, рейтарських фризів, але ж, в свою чергу, значно крупнішими за мілких турків. Це були залізні, польські верхові коні. Про них казали, що вони настільки швидкі, що ледь-ледь дотикаються землі під час бігу. І на них, начебто, можна доскакати за один день від Кракова до Відню. Вони були хоробрі, рослі та красиві, і хоча швидкістю та красою уступали андалузцям, але ж перебільшували них силою та витривалістю. А над усе, було відомо, що вони виробили в собі дуже понятливу та дотепну натуру, яка відрізняла їх від будь-яких інших верхових тварин цього світу.
І якби на підтвердження цих слів, сивий польський жеребець витягнув шию і вкусив в зад гнідого арагонського скакуна. Той заіржав і кинувся вперед, а слуги утримували його. Інші коні теж почали кидатися та іржати. На хвилю на майдані запанував хаос.
Дантез підійшов до гетьмана і склонився, притискаючи капелюх до грудей.
— Ваша милість дозволить, Бертран де Дантез, новий оберстлейтенант полку Його Князівської Високості Богуслава Радзивілла.
Гетьман навіть не поворухнувся. Долоня в перснях піднесла до рота кубок з вином, чоловік довго насолоджувався рубіновим напоєм.
Дантез терпеливо знаходився у поклоні. Він знав, що Калиновський навіть у військовому таборі був більше великим паном, ніж гетьманом. Але ж це мало і свої добрі сторони, з яких він збирався скористатися. У кожному випадку, згідно з радами Євгенії, ображатися він не збирався. Принаймні, ще не тепер.
— Два десятки з відтягом по голій сраці! — верескнув гетьман до слуги, який підливав йому червоне вино до кубка. Дантез здригнувся. — Не упильнували сивка! І дай, оберуся я до того сукина сина конюха, що повинен був над ним чувати! Двадцять батогів дістане, ось тут, на килимі, за те, що коневі настрій зіпсував та довів до кусання.
— А батіг треба добряче у воді намочити, — буркнув Дантез. — Тоді наука вашої милості скоріше до голови дійде.
— А мил’с’дар хто? — Калиновський, здається, тільки тепер помітив француза. — Ваша милість служить стремінним у Радзивіллів?
Дантез викривив вуста у фальшивій посмішці та знову вклонився.
— Оберстлейтенантом, за дозволом вашої милості.
— Це я вже знаю. Ти повинен узяти полк після князя Богуслава. То їдь до квартир, зроби перепис, перевір, що роблять твої люди, а мене не турбуй.
— За дозволом вашої милості, я привіз листа.
— Лист? Подання? Відповідь? Від кого ж то?
— Від людей, яких ваша милість добре знає.
Калиновський уважно поглянув на Дантеза, примруживши очі. Француз сповнив те, що казала йому Євгенія, яка дійсно приготувалася до цієї розмови, а саме, що польний гетьман бачив не дальше, ніж на стаю[61], але ж приховував це від сторонніх.
— Давай!
Француз дістав запечатаний лист. Гетьман взяв його і — не читаючи — розірвав навпіл і ще раз навпіл; зламав печатку, а потім розкрив долоню; вітер вирвав у нього з пальців шматки паперу й поніс під копита коней різних рас.
— Твої патрони, милостивий кавалере, то язичницькі пройдисвіти та курвини сини! — рявкнув гетьман. — Вони підвели мене вже не один раз. І я не стану наставляти до них вуха, бо вони не вплинули на короля, щоб підтримати мої старання! Я відрікся від руського воєводства та пшемиського староства! Що іще я маю вчинити, щоби стати гідним великої булави?
61
Стая (стаянє, stajanie) — старопольська міра довжини, десь біля 134 метрів; новопольська — дещо менше за 900 м. Щось з зором Калиновського не сходиться…