— І пан не боїться гетьманського гніву?
— Polonus nobilis sum, omnibus par[82]. Послухай, мил’с’дар кавалер, що тобі скажу. Anno Domini 1646, я повинен був вербувати в Короні піхоту для твого короля Людовіка, якого придворні підлизи називають Сонцем Версалю. Але я волів служити Речі Посполитій, хоча тут поганенько з дукатами чи рейхталерами. Але ж волію на Диких Полях сидіти, ніж в Версалі. А знаєш чоиу, милостивий кавалере?
— І дійсно, ніяк відгадати не можу, пане генерале.
— Бо тут, в Короні Польській, я вільна людина і обиватель, в твоїй Францеї я мусив би тихенько сидіти, волю королівську сповнювати і не буркотіти. А якби не послухав, тоді б голову віддав на катівському пні, або ж до Бастилії б відправився, в каземати. Або ж від отрути пішов з цього світу, можливо, від стилету таємного вбивці, як граф Валленштейн[83], якого за наказом тирана вбили двадцять років тому.
— Якби ваша мил’с’дар був в згоді з гетьманом, тоді б маєтності вашої милості підлягли б… значному примноженню. Та що тут довго говорити — якщо мил’с’дар підкріпить плани його милості Калиновського та успокоїть солдатню, що мислить про конфедерацію, я готовий від від імені гетьмана винагородити вас. Десять тисяч червінців — то багатий подарунок, якщо тільки ваша милість не цінить себе вище. Талери, мій пане Пшиємський, завжди мають кращий смак, ніж віра. Цю істину, як славний воїн, ви повинні розуміти добре…
— Це ти послухай, пан француз, — вибухнув генерал коронної артилерії. — Не знаю я, яка там в тебе віра. Чи то ти в Пана Бога віриш, чи то в диявола. Чи може ти religiosus nullus[84], як козаки. Моя віра — це віра у власних людей. В пана Гродзицького, у Фромхольда Вольффа, в пана Сємєновича — хоча раз його ракета мені мало сраку не одірвала — в пушкарів, яких його милість небіжчик Арцішевський на майстрів вишколив. Якщо ти вважаєш, пане француз, що я видам їх на вірну смерть за імовірну чесноту волоської повії, за пару дукатів та велику булаву для Калиновського, тоді ти шельма, лайдак і смердюче бидло!
Якщо Пшиємський сподівався що Дантез схватиться за рапіру, то він помилився. Давній Бертран напевно б так і поступив. Однак француз лише підняв келих угору.
— Його милість пан гетьман та люди, які за ним стоять, пропонують вам не тільки десять тисяч червоних польських злотих, про які йшла мова перед тим, але ще й яворівське староство з усіма ключами. А якщо все піде за думкою його милості гетьмана, вам ще буде належати польна булава. Ви ж є героєм з-під Берестечка, про що всі пам’ятають. Пане Пшиємський, пан зробить все, що забажає, однак, розваж спочатку, чи варто так упиратися.
— А ти вважаєш, пане французе, що кожного польського шляхтича можна купити?
— Це тільки проблема стосовної оплати.
— Але ж не мене, пане Дантезе.
— Признаю, що не розумію. Ваша милість — солдат. Пан продає свою шпагу за талери. То як це сталося, що пан не розуміє правил цієї гри? Невже ж пан є останньою людиною честі?
Пшиємський розсміявся, голосно і весело. А потім осушив ще один келих до дна.
— В речі Посполитій нас таких є більше! — вигукнув він. — А ти, пудель французький, іди геть! Повертайся до свого гетьмана, до двору Марії Людовіки. І скажи тим красунчикам в содомітських рингравах[85], тим пострахам — францоватим[86] педерастам, що я, Пшиємський, генерал коронної артилерії, свої обов’язки знаю, і що купити мене не можна!
Дантез несподівано вирвав лівак з піхви та з розмаху встромив його в стіл, за дюйм від руки Пщиємського. Потім схопив рапіру і підсунув вузьке лезо генералові під підборіддя.
— Бийся зі мною, пане Пшиємський! — рявкнув він. — Такої образи я попустити не можу!
— Ти… Та як ти… Смієш… генерала коронної артилерії… На поєдинок?…
Дантез холодно всміхнувся. Йому здавалося, що в очах противника блиснув страх. Пшиємський був втомлений. Він також був п’яний. У нього не було шансів в дуелі.
«Не роби цього, — промовив в голові Бертрана його батько, Жан Шарль де Дантез. — Ти вплутався в страшну інтригу, сине мій. Не визивай його на поєдинок!».
— Ставай, мил’с’дар! Тут і зараз! На подвір’ї!
Пшиємський рвонувся назад.
— Справа проста, як лезо моєї шпаги, — буркнув Дантез. — Челяді у тебе тут небагато, мій генерале. А я взяв з собою цілу роту рейтарів. Моїх рейтарів! Якщо до бою не станеш, клянусь, що живим звідсіля ти не вийдеш.
83
А́льбрехт Венцель Ойзебіус фон Ва́льдштейн, відоміший як Валленштейн (Валленштайн) (1583–1634) — герцог Фридландський та Мекленбурзький, князь Саганський, генералісимус, один з головнокомандувачів військ Священної Римської імперії під час Тридцятирічної війни (1618–1648). 24 січня 1634 імператор підписав таємний указ, яким усував Валленштайна від командування, а 18 лютого звинуватив його у зраді. Укази було опубліковано в Празі. Втративши командування над армією, Валленштайн 23 лютого з відданими офіцерами тікає в Егер (нині місто Хеб, Чехія), сподіваючись зустріти там шведів. Проте вони не пішли з ним на переговори. Після прибуття в Егер Валленштайна зарізали підкуплені офіцери особистої охорони.
85
Ринграв — З 1660 року з Голландії до Франції була завезена мода на костюми з рингравами, що отримали таку назву за імені Рейенграфа фон Сальма, ніби здивувати своїм туалетом Париж, за що вдячні парижани присвоїли цій дивній одежі ім’я сміливого новатора. Ринграв являє собою широку спідницю на збірках, але частіше простігану складками, декоровану стрічками і бантами. Спідниця ця прикріплювалася до підкладки, яка утворювала дві широкі штанини.
86
Від слова «franca», яке має в польській мові дуже багато негативних значень, від «сифіліс», «короста», «екзема» до «карга», «повія», «мегера» і т. д.