Молодий козачок, розкривши рота, дивився на відкритий вхід до намету, перед яким вони стояли. Мовби очарований дивився він на прапорець. А на нім була Яніна, старовинний польський герб, який представляв поле в полі, чи то один щит в другому.
— Спаси, Христе. Правду казав Олесь… — прошепотів Тарас. — Ось виконується воля Твоя… Ясні панове, — з благанням у голосі спитав він, — а чий же то знак?
— Мій, — відповів полковник. — Я — Марек Собеський гербу Яніна, староста красноставський. А ти краще молись замість того, щоб рожу щирити. Гетьман Калиновський дуже все завзявся на козаків. Я його заспокою, але ж, якщо брешеш, на гілляку підеш.
Полковник завернув коня і погнав риссю. Квартиру гетьмана він знайшов легко. Великий намет був ярко освітлений сотнями свічок та ліхтарів. Вхід стерегли драгуни в малинових фарбах, з мушкетами в готовності та запаленими гнітами, а всередині великий стіл угинався під полумисками, наповненими пирогами, прикрашеними фігурами оленів, кабанів та лебедів; запеченими гусьми, заправленими шафраном та корінням, мисок з капустою, юшкою та кашами. Вина: мальвазія, липець, алікант та ривула[96] лилися струменями до горщиків, кубків, розтруханів та бернардинів[97].
За столом засідала вся військова старшина коронної армії. Був генерал артилерії Зигмунт Пшиємський, сивий чоловік в темно-синьому вамсі, артилерист та полковник загонів, складених з іноземців, ветеран шведських, імперських, датських і Бог знає яких іще війн… Поряд сидів одноокий Кшиштоф Гродзицький, губернатор Кудаку[98], прозваний Циклопом, який майже рік втримував облогу козаків, а після капітуляції був викуплений з неволі. Без міри пили командири національних загонів: Кшиштоф Корицький і Станіслав Друшкєвич. За ними Собеський бачив позначене шрамами обличчя Яна Одживольського. Далі бавився Людвік Олександр Незабітовський, гуляка та скандаліст, але ж і воїн на всі сто. А поряд з гетьманом сидів молодий, блідий шляхтич в чорному вамсі, обшитому мереживом та галунами.
— Вітаю, пане полковнику!
Марек Собеський, староста красноставський, склонився перед гетьманом.
— Чи є якісь вісті про козаків?
— Ми схопили запорожця, який повідомив, що Хмельницький вже виступив з Чигирина.
— Тоді з радістю привітаю його під Батогом. Дай Боже, ще тиждень, і буде покій на Україні. Знесемо Хмеля і підемо на Дніпро. Правда, пане Дантез?
Собеський завмер. Цей голос… Це обличчя. Десь він вже його бачив. Десь чув той голос… От тільки, чорти б його забрали, де?!
— Так, то найсправжнісінька правда, — підтвердив чужоземець. — Ваша милість може бути впевнені в перемозі! Ну а після вікторії — і великої булави!
— Давно вже повинен я був велике гетьманство дістати, звідколи п’яниця Потоцький від горілки коні двинув, — буркнув Калиновський. — Що з того, коли наш найясніший пан виключно своїх покойових слуг слухає, коли роздає вакантні посади.
Полковники засміялись, коли красноставський староста підняв тост за них.
— Хмельницький прислав мені відповідь через нарочного, — буркнув Калиновський. — Пише, щоб я з військом відступив, бо інакше до мене в гості прийде! Ну то я вгощу його по-королівськи, тільки не за стіл його, а на паль посаджу.
— Не кидай, ваша милість, слів на вітер, — промовив під ніс Пщиємський.
— Пан Пшиємський інакше нашу ситуацію бачить, — сказав Калиновський. — Представ собі, пан старосто, що він дораджував мені обоз звернути та переміститися в інше місце. Ваша милість боягузом підшитий!
Пшиємський поблід. Видно, що він так і не навчився зносити настрої Калиновського.
— Коли ваша милість ледве хоругвою командувала, я вже під Конде бився, а потім під Бернардом Веймарським, який шведів водив.
— І певне галіцька хвороба[99] розум тобі зіпсувала, бо вважаєш, нібито всі розуми зрозумів! — сказав Калиновський, показуючи Пшиємському велику, ніби тюрбан язичника, дулю. — Доки булава при мені, тримай-но, мил’с’дар, язик за зубами!
Пшиємський нічого не відповів. Він був блідий та розлютований.
— І жорстоко Хмельницький допік мені тим листом, — загуркотів гетьман. — Тоді віддав я наказ, як тільки якийсь посланець від козаків до табору прибуде, повісити його на майдані. А хто хоч би одного козацького полоненого утаїть — такий бунтівником вважатися буде!
«Матір Божа, — подумав Собеський. — І що ж тепер? Що з листом Тараса? Що ж з посланцем?».
— Пане красноставський старосто…
Собеський здригнувся. Таємничий іноземець поглядав на нього, просвердлюючи очима.
96
Мальвазія
Ліпец (lipiec, вже згадувався на сторінках книги) — подвійна медовуха виробляється шляхом ферментації чистого липового меду. Завдяки багаторічному дозріванню вдалося досягається благородний, самобутній смак.
Алікант (аліканте) — чудове вино, лікерний мускат. Воно відрізняється золотисто-жовтим кольором, прозорістю та приголомшує ароматом свіжого мускатного винограду.
Ривула — міцне ферментоване вино типу лікеру (vino cotto), яке привозили з Сицілії.
97
Розтрухан — багато прикрашений сосуд з кришкою місткістю до кварти.
Бернардин — сосуд з фарфору.
98
Кудак, Кодак або Койдак — фортеця на правому березі Дніпра навпроти Кодацького порога, за 1,5 кілометра від південного кордону сучасного міста Дніпро, на території села Старі Кодаки. Саме ім’я «Кодак» у перекладі з тюркської означає «поселення на горі».
99
Галіцька хвороба (choroba galicka) — венерична хвороба (з редакторських приміток до «Потопу» Г. Сенкевича).