Тарас покивав головою.
— Він укриває козака в наметі! — просичала Євгенія.
— Ти впевнена?
— І той сучий син знівечив всю мою забаву довкола старости. Він її перебив нам, а у Собеського не було достатньо сил, щоб викликати слуг та повчити його до крові!
— Козака укриває? Дивно це. Може якийсь посланець?
— А хто його там знає…
— Так це ж чудово, — буркнув Дантез. — Моя маленька курвочко, ти спрацювала чудово.
— Нам погрожує конфедерація, — сказав Пшиємський. — Калиновського опутав диявол, він думає виключно про те, щоб покінчити з Хмельницьким. А в хоругвах все аж кипить!
Марек Собеський крутив в руках полковничу булаву, примкнув очі.
— Коли Радзивілл не допустив до пролонгації сейму, коронна армія залишилась без заслуг та капітуляцій. Панове товариство почекали б власні чверті до наступного сейму, але не під булавою Калиновського, у якого нема у війську поваги. Тому будь у який день може вибухнути бунт! А якщо навіть бунту і не буде, то нас задавить Хмельницький.
Собеський слухав.
— Я не противився походу на козаків, бо я повинен слухати наказів! Однак, його милість гетьман відкинув план мій та пана Одживольського, який передбачав встановлення табору під Брацлавом чи Райгородом. Його милість гетьман відкинув будь-який план, що не походить від нього самого чи його завушника, сучого сина Дантеза. Під Батогом немає і половини коронної армії. До нас не прийшли полки Лянцкоронського та Конрадського. Нема хоругв з Задніпров’я. Нас тут в таборі маленька жменька. І з такими силами Калиновський бажає розбити Хмельницького. З однієї сторони козаки і татари, а з другої гетьман, який рветься до бою, хоча на це в нього немає сил. А з третьої сторони — наші жовніри. І ось тут я хотів би спитати, пане Марку, по чиїй стороні ти станеш?
— Не вважаєш же ти, пане-брате, що стану на боці бунтівників?
— Чи то підтримуєш Калиновського? — питав Пшиємський.
— Я винен підпорядковуватися гетьману.
— Чорні хмари повисли над Річчю Посполитою, пане Марку. — Пшиємський підкрутив вуса. — Я старий солдат. Був при штурмі Магдебурга. В Імперії бачив різанини та спалені міста. І не бажаю, щоб теж саме діялося в Короні. А тим часом — сейм зірваний, військо бунтує, Хмельницький знову голову підносить… Річ Посполита немовби лев між вовками. Поки лев сильний, його бояться пси прусські, цісарські, шведські і московські. Але коли він падає, тоді навіть найменший вовчик зі зграї кинеться йому до горла. А ми навколо себе маємо тільки ворогів! На сході московський тиран, що вішає людей і голови їм рубає. На півдні турчин, далі — Габсбурги. На півночі шведи і бранденбурзький електор, якій з радістю видрав би у нас Королівську Пруссію та Великопольщу. Якщо тепер ми не впорядкуємо козацьких справ, горе нам!
— Річ Посполитая є світлом, — понуро сказав Собеський. — Якщо вона згине, то разом з нею зникне останнє мале полум’я вольності, якої ще ніякий народ в світі не знав. Я знаю, що вольність наша виключно до шляхти відноситься, однак, в майбутньому, вона може бути перенесена і на інші стани.
— Скажи це на сеймикові, і шляхта буде готова тебе порубати, — буркнув Пшиємський. — І не за ту концепцію зі світлом, а тільки за передачі прав іншим станам. Цього тебе, мабуть, у Новодворського навчили і в Краківській Академії[102]. Річ Посполита — то є народ шляхетський. Ми ж, лицарство Корони і Литви, є його оружною рукою. Якщо не стане нашої шляхетської армії, вітчизна паде. Тому не дозволимо Калиновському виставити коронне лицарство на різню! Я хочу, — Пшиємський подивився Собеському прямо в очі, — щоб ваша милість приступила до військової конфедерації. Немає іншого порятунку, як тільки позбавити Калиновького командування.
— Не може такого трапитися. Я ж присягав!
— Як же ж тоді хочеш ти порадити собі з козаками? Будь-якого дня може дійти до бою, в якому у нас ніяких шансів немає. Втім, скажу коротко: якщо не пристанеш ти, це зроблять твої жовніри. Вибору немає.
— Ми маємо вибір, — сказав Собеський. — Маємо, пане Пшиємський. Тарасе, йди-но сюди!
З-за заслони вийшов молодий козак, низько склонився.
— Ясновельможні панове, — сказав він. — Ось лист від війська запорізького.
Він протягнув руку з листом в сторону Пшиємського. Генерал, вагаючись, прийняв його.
А потім зламав печатку і вбив очі в рядки літер. Читав…
— Не може такого бути! — скрикнув. — Старшина запорізька бажає укласти з нами перемир’я і відступити від Хмельницького. Це дуже хороша новина.
102
У 1588 р. у Кракові за ініціативи професорів місцевого університету була створена середня школа, згодом вона дістала офіційну назву «Колегія Новодворського» — на честь Бартломея Новодворського, який 1617 р. матеріально забезпечив її існування. Зокрема, школа готувала молодь для вступу до Краківського університету, під опікою якого вона і перебувала. (http://molodyvcheny.in.ua/files/conf/ped/13dec2015/00.pdf)