Зате польська кіннота була цілковито безсила в зустрічі віч-на-віч із козацькою піхотою, з її сильним мушкетним вогнем і рухливим отаборенням, як це саме було під Берестечком.
Єдину небезпеку для козацької піхоти представляли сильні згущені удари важкої кінноти, що їй у деяких умовах бою несила було протиставитися.
Польське військо. В половині травня король Ян Казимир наказав польському війську збиратися під Сокалем і туди стягнув усі сторожові полки, що досі перебували на українських землях.
До головного табору під Сокаль прибув і схвалений соймом компут в силі: 14,000 кінноти, 3.000 гусарів, 3.000 райтарів, 14.000 драґунів, численні окремі полки польських маґнатів і посполите рушення.
У звідомленні Йогана Маєра до королевої Христини подано такий подрібний стан «вибраного» війська: [8] 2 589 гусарів, [9] 12 255 козаків з рушницями, 2 050 німецької кінноти, 500 аркебузерів, 8 900 німецької піхоти, 2 000 драгунів, 1 550 литовців, 960 татарської й козацької кінноти з луками.
Крім цього вибраного війська, в таборі була ще челядь, а її треба рахувати втричі більше від числа війська, далі — численні панські хоругви й посполите рушення.
Разом під Сокалем зібралося величезне військо; його нараховують на 150.000 знаменито озброєних і вишколених вояків. Різні польські історики подають ще такі числа: Кубаля — 120.000, Ґолінський — 155.000 і 20.000 німців, Ґавронський — 140.000.
Пересічно треба рахувати около 150.000 бойового стану.
Польська шляхта вибиралася на війну з великими припасами всього добра і навіть найбідніший шляхтич мав із собою принайменше два вози, навантажені харчами, пашею й предметами щоденного вжитку. До цього треба ще додати: шатро, двох візників і бодай одного кінного джуру.
Згідно з даними Кубалі таборовий стан польського війська під Сокалем налічував пів мільйона возів і півтора мільйона коней. Однієї озброєної служби нараховує Кубаля на пів мільйона!
Згодом ще надійшли полки М. Потоцького, що перебував біля Володимира, а врешті — стягнулися й недобитки війська Каліновського. До табору Каліновський прибув 22-го травня, відбиваючися по дорозі від нападів дрібних козацьких і татарських загонів. Прибув «комуніком», себто без возів, табору й гармат, всього із 5 900 людьми, виснаженими недугами й воєнними трудами. І ця найкраща частина польського війська не знайшла в польському таборі належного прийняття.
«Старі леви, пострах Европи, мовчки клалися на солому й гинули без слова жалю, а Річпосполита, що їх найняла на свою оборону, не давала їм того, що мав кожний прошак при дорозі, кожна домашня тварина. І це були люди, що здобували Европу під Ґуставом Адольфом», — так описує історик Кубаля прийняття недобитків Каліновського в польському таборі.
27-ого травня король зробив перегляд війська. Ще не було прибуло посполите рушення, що збиралося помалу й неохоче.
В усіх тодішніх військах найважнішим родом зброї була кіннота. Польська кіннота була дуже сильна і своїм складом відповідала вповні тодішнім умовам бою.
Артилерія була дуже численна і включувала, крім полкових гармат, ще важкі «діла», що їх король наказав забрати з більших міст і замків: і так з Дубна поляки привезли під Сокаль 15 штук, із Замістя 19 штук і незнане ближче число з Бродів та Львова.
Як подає згаданий вже Й. Маєр, — уже під Берестечком наспіла в польський табір вістка, що німецький цісар присилає в допомогу королеві 7.000 німців. Вони в тому часі були вже під Краковом. Чи ця допомога дійшла на час і коли, — не відомо.
В польському таборі були всі визначні полководці, між іншими, генерал артилерії Пшиємський, генерал Говальд і полковник С. Чарнецький.
Похід польського війська. Тимчасом в укріпленому польському таборі почався голод і пошесні недуги. Шляхта, очікуючи Хмельницького, роз'їжджувала по знищеній околиці і, не маючи вже нічого путнього здобувати, стала нападати на польські шляхетські двори та замки, руйнуючи їх наче своїх ворогів. Скрізь в околиці Сокаля відбувалися постійно малі битви, здобування укріплених замків, «заїзди» на шляхетські двори тощо. В самому таборі часто громилися взаємно різні польські хоругви. Кривавим сутичкам і порахункам не було кінця.
Король ніяк не міг опанувати цього хаосу, бо хоч формально мав владу начального вождя, то супроти своєвільности визначних польських панів не міг виконувати її як-слід.
Ніхто з маґнатів не слухав його наказів і заряджень. Щодня відбувалися різні наради й віча, військо відгрожувалося, що покине табір і розійдеться по домах.