ВЕРОНІК: Якщо Фердінандові не пояснити його провини, вони лише дивитимуться одне на одного, мов порцелянові статуетки, і це ні до чого не приведе.
АЛЕН: Що ви маєте на увазі? Що значить «пояснити провину»?
ВЕРОНІК: Я впевнена, що ваш син — не дикун.
АННЕТ: О, Фердінанд напевно не дикун!
АЛЕН: Ще й який дикун!
АННЕТ: Алене, що ти верзеш? Навіщо таке казати?
АЛЕН: Бо він — дикун.
МІШЕЛЬ: А як він сам пояснює свій вчинок?
АННЕТ: Не хоче про це говорити.
ВЕРОНІК: Але він має щось сказати!
АЛЕН: Мадам, він багато чого має зробити. Має прийти, має поговорити, має вибачитись — ви явно знаєтеся на цьому краще. І ми, повірте, виправимось, але все ж вам варто бути поблажливішою.
МІШЕЛЬ: Ну годі! Ми ж не розійдемося на такій дурній ноті!
ВЕРОНІК: Але ж я хочу Фердінандові тільки добра.
АЛЕН: Я це розумію.
АННЕТ: Посидьмо ще трошки.
МІШЕЛЬ: Зварити ще кави?
АЛЕН: Я не проти.
АННЕТ: І мені, будь ласка. Дякую!
МІШЕЛЬ: Веро, я сам.
Пауза.
Аннет обережно бере й гортає численні альбоми з репродукціями, складені на столику.
АННЕТ: Бачу, ви знаєтеся на живопису.
ВЕРОНІК: І на живопису, і на фотографії. Фах у мене такий.
АННЕТ: О, Бекон! Обожнюю Бекона[3]!
ВЕРОНІК: Так, Бекон…
АННЕТ (гортає сторінки альбому): Жорстокість і розкіш.
ВЕРОНІК: Радше хаос. І рівновага.
АННЕТ: Авжеж…
ВЕРОНІК: А Фердінанд цікавиться мистецтвом?
АННЕТ: Не так щоб дуже… А ваші діти цікавляться?
ВЕРОНІК: Намагаємося… намагаємося компенсувати брак інформації у школі.
АННЕТ: Авжеж…
ВЕРОНІК: Намагаємося заохотити їх читати. Водимо на концерти та виставки. Знаєте, ми схильні до віри у миротворчу силу культури!
АННЕТ: О, ви маєте рацію…
Повертається Мішель із кавою.
МІШЕЛЬ: «Клафуті» — це пиріг чи торт? Важливе питання. На кухні мені спало на думку: чому, власне, австрійський «лінцерторте» називають тортом? Беріть, беріть, ми ж не залишимо цього маленького шматочка!
ВЕРОНІК: «Клафуті» — це пиріг. Тісто не приспущене і перемішане з фруктами.
АЛЕН: О, то ви чудово знаєтеся й на кулінарії!
ВЕРОНІК: Зізнаюся — це мені подобається. Кухню треба любити. На мою думку, лише класичний торт — тобто з тонкими коржами — заслуговує на таку назву.
МІШЕЛЬ: А у вас інші діти є?
АЛЕН: Маю сина від першого шлюбу.
МІШЕЛЬ: Хоча це і не має значення, але я довго міркував, чому вони посварилися. Брюно вперто мовчить.
АННЕТ: Брюно не пустив Фердінанда до своєї ватаги.
ВЕРОНІК: Брюно — у ватазі?
АЛЕН: І обізвав його «стукачем».
ВЕРОНІК: Ти знав, що у Брюно є ватага?
МІШЕЛЬ: Ні. Але неймовірно тішуся!
ВЕРОНІК: Чого це раптом?
МІШЕЛЬ: Бо в дитинстві я теж стояв на чолі ватаги.
АЛЕН: Невже? Я теж!
ВЕРОНІК: І що це означає?
МІШЕЛЬ: Біля тебе постійно товчуться п’ятеро-шестеро хлопців, які обожнюють тебе настільки, що ладні за тебе вмерти! Точнісінько, як у «Айвенго».
АЛЕН: Авжеж, саме як у «Айвенго»!
ВЕРОНІК: Невже нині хтось читає «Айвенго»?
АЛЕН: Вони беруть за взірець інший типаж. Людину-Павука, наприклад.
ВЕРОНІК: Що ж, виходить, ви знаєте більше, ніж ми. Фердінанд усе ж не такий мовчун, як ви запевняли. І чому, власне, він назвав Брюно «стукачем»? Ні, даруйте за дурню, це було дурне запитання! Мені байдуже, йдеться ж не про це.
АННЕТ: Не варто втручатись у дитячі розбори.
ВЕРОНІК: Нас це не стосується.
АННЕТ: Певно що ні.
ВЕРОНІК: Але нас стосується результат — він доволі прикрий. Жорстокість учинку — ось що нас точно стосується!
МІШЕЛЬ: Коли я був ватажком — років мав, певно, десять — то сам на сам бився з Дідьє Леґлю, який був значно дужчий за мене.
3
Френсіс Бекон (Francis Bacon, 1909—1992) — британський художник, твори якого відзначаються винятковою жорстокістю.