- І надумав, — покивав головою Рейневан. — Бо це Петерлін був зв’язковим цього Фогельзангу. Правда?
— Правда.
— Неплах вважає, що цей глибоко законспірований Фогельзанг відкриється мені? Тільки тому, що Петерлін був моїм братом?
— Хоч і невеликий, але такий шанс є, - серйозно підтвердив голіард. — А Флютик у відчаї. Відомо, що Прокоп Голий вже давно планує рейд на Шльонськ. Прокоп дуже розраховує на Фогельзанг, враховує його у своїй стратегії. Він повинен знати, чи Фогельзанг…
— Чи Фогельзанг не зрадив, — закінчив осяяний Рейневан. — Групу могли розкрити, її членів могли схопити й перевербувати. Якщо зв’язковий, який шукає контакту, провалиться… Тобто якщо я провалюся, якщо мене впіймають і стратять, зраду буде доведено. Я маю рацію?
— Маєш. І що ти тепер скажеш на мою пораду? Поставишся до неї серйозно і даси драла, поки цілий?
— Ні.
— Тебе підставляють під удар. А ти дозволяєш себе підставити. Наче останній йолоп.
— Важливою є справа, — сказав після тривалої мовчанки Рейневан, а голос його був урочистий, як у єпископа на день Тіла Господнього.
— Що?
— Найважливішою є наша справа, — повторив він, а його голос був твердий, як могильний камінь. — Коли йдеться про добро справи, індивіди значення не мають. Якщо завдяки цьому велика справа Чаші має просунутися на крок до перемоги, якщо це має бути камінь у фундамент нашого остаточного тріумфу… То я готовий пожертвувати собою.
— Давно вже, — сказав мамун, який, як виявилося, зовсім не спав, — давно вже я не чув нічого настільки ж дурного.
Мешканці села Мечники понуро дивилися на трьох їздців, які похитувалися в сідлах. Той, котрий співав, акомпануючи собі на лютні, носив червону шапку з рогами, з-під неї визирало сиве і неохайне волосся. Одним із його супутників був симпатичний молодик, другим — несимпатичний карлик в тісному каптурі. Карлик був, як виглядало, найбільш п’яним з усіх трьох. Він мало не падав з коня, ревів басом, свистів на пальцях, чіплявся до дівчат. Мужики мали розлючені міни, але не підходили, бійки не починали. Той, що був у червоній шапці, мав на поясі корд і виглядав серйозно. Несимпатичний карлик поплескував по підвішеній на луці сідла несимпатичній палиці, товстіший кінець якої був солідно обкутий залізом і мав залізного-таки шпичака. Мужики не могли знати, що ця палка — це славетний фламандський гудендаг, зброя, з якою французькі лицарі дуже дошкульно колись познайомилися під Куртре, під Роозебеке, під Касселем та в інших битвах і сутичках. Але мужикам було досить і самого вигляду.
— Не так голосно, панове, — гикнув симпатичний молодик. — Не так голосно. Треба пам’ятати про засади конспірації.
— Конспірації-срації, - прокоментував нетверезим басом карлик у каптурі. - Їдьмо! Гей, Раабе! І де ж той твій начебто знаменитий трактир? Їдемо та й їдемо, а в горлі пересихає!
— Ще якусь гону, — захитався в сідлі сивий у рогатій шапці. — Ще гону… Або зо дві гони… У дорогу! Піджени-но коня, Рейнмаре з Беляви!
— Тибальде… Nomina sunt odiosa[190]… Конспірація…
— Ет!
Карлик у каптурі протяжно зригнув.
— У дорогу! — заревів він басом, поплескуючи підвішений біля сідла гудендаг. — У дорогу, панове шляхта! А ви чого витріщилися, сільські телепні? Хами? Свинопаси?
Мешканці поселення Граувайде дивилися похмуро.
Коли настала пора, яку називають intempesta[191], а монастирське село Гдземєж окутала і взяла в безроздільне володарювання непроникна й чорна темрява, до слабо освітленого постоялого двору “Під дзвінком” підкралися двоє людей. Обидва були вбрані в чорні куртки, облягаючі, але такі, що не сковували рухів. Голови й обличчя обох були закутані в чорні хустки.
Вони обійшли трактир, знайшли на задвірку вхід до кухні, безшумно пробралися досередини. Сховавшись у темряві під сходами, дослухалися до нетвердих голосів, які все ще, незважаючи на пізню годину, долинали з кімнати для гостей на другому поверсі.