— Ходять чутки, — Шарлей не дав від себе відмахнутися, — що для тебе в цій війні передбачена досить важлива роль. Що ти маєш, як говорить поет, опинитися в самому центрі подій. З чого випливає, що ми всі маємо опинитися в центрі подій.
Вони сиділи на терасі трактиру “Під дзвінком”, насолоджуючись сонцем, яке приємно гріло навіть попри легкий морозець. Сніг іскрився на схилі під лісом. З бурульок, що звисали під дахом, ліниво покапувала вода. Самсон, здавалося, дрімав. Може, й справді дрімав? Минулої ночі вони розмовляли допізна і, мабуть, таки абсолютно даремно розкоркували останню пляшечку.
— У центрі воєнних подій, — вів далі Шарлей, — та ще й маючи відіграти важливу роль, надзвичайно легко дістати по шиї. Або по іншій частині тіла. Надзвичайно легко, коли йде війна, втратити якусь частину тіла. Трапляється, що цією частиною є голова. А отоді вже стає справді погано.
— Я знаю, до чого ти правиш. Припини.
— Виходить, ти читаєш у моїх думках, тож я не мушу нічого додавати. Бо висновок, як розумію, ти теж прочитав.
— Прочитав. І заявляю: я борюся за справу, за справу піду на війну і за справу відіграю роль, яку мені встановлено. Справа Чаші повинна перемогти, на це спрямовані всі наші зусилля. Завдяки нашим зусиллям і самовідданості утраквізм та істинна віра затріумфують, несправедливостям настане кінець, світ зміниться на краще. За це я віддам кров. І життя, якщо буде треба.
Шарлей зітхнув.
— Ми ж не відсиджуємося, — спокійно нагадав він. — Боремося. Ти робиш кар’єру в медицині та в розвідці. Я в Таборі просуваюся у військовій ієрархії і тихцем збираю здобич. Уже чимало назбирав. Ми вже кілька разів на службі в Чаші втекли від кістлявої прямо з-під коси. І далі нічого, ми весь час тільки випробовуємо удачу, всліпу пхаємося з афери в аферу, і кожна наступна гірша за попередню. Саме час серйозно порозмовляти з Флютиком і Прокопом. Нехай тепер молодші важать життям у полі й в першій лінії, а ми вже заслужили на відпочинок, зробили досить, щоб могти решту війни ліниво пролежати sub tegmine fagi[203]. Можливо, ми повинні за наші заслуги отримати тепленькі штабні стільці. Штабні стільці, Рейнмаре, крім того, що вони зручні та вигідні, мають ще одну неоціненну перевагу. Коли все почне хитатися, сипатися й розпадатися, з таких стільців легко скочити навтьоки. І чимало тоді можна із собою забрати…
— А що це має почати хитатися й розпадатися? — нахмурився Рейневан. — Перед нами перемога! Чаша затріумфує, настане справжнє Regnum Dei[204]! За це ми боремося!
— Алілуя, — підсумував Шарлей. — Важко з тобою розмовляти, хлопче. Тому відмовлюся від аргументів і закінчу розмову короткою діловою пропозицією. Ти слухаєш?
— Слухаю.
Самсон розплющив очі й підняв голову на знак того, що він теж слухає.
— Тікаймо звідси, — спокійно сказав Шарлей. — До Константинополя.
— Куди?
— До Константинополя, — цілком серйозним голосом повторив демерит. — Це таке велике місто над Босфором. Перлина та столиця візантійської держави…
— Я знаю, що таке Константинополь і де він розташований, — терпляче перебив Рейневан. — Я питав, навіщо нам туди їхати.
— Щоб там жити.
— А чого б це нам треба було там жити?
— Рейнмаре, Рейнмаре, — Шарлей подивився на нього з жалістю. — Константинополь! Не розумієш? Великий світ, велика культура. Розкішне життя, розкішне місце для життя. Ти лікар. Ми купили б тобі ятрею[205] поблизу іподрому, невдовзі ти прославився би як спеціаліст з жіночих хвороб. Самсона ми б упхнули у гвардію василевса. Я, з огляду на вразливу натуру, яка не зносить навантажень, не займався би взагалі нічим… крім медитації, азартних ігор та при нагоді дрібного шахрайства. Після обіду ми б ходили до Хагія Софія[206] помолитися за більші прибутки, гуляли би по Месі[207], тішили очі виглядом вітрил на Мармуровому морі. У якійсь із таверн над Золотим Рогом їли би пілав з баранини та смажених восьминогів, щедро запиваючи їх вином з прянощами. Жити не вмирати! Тільки Константинополь, хлопці, тільки Візантія! Залишмо, кажу вам, за спиною Європу цю темноту і дикість, струсімо цей гидотний пил з наших сандалій. Їдьмо туди, де тепло, сито й блаженно, де культура та цивілізація. До Візантії! До Константинополя, міста над містами!
- Їхати на чужину? — Рейневан знав, що демерит жартує, але підтримав гру. — Покинути землю батьків і дідів? Шарлею? А де патріотизм?
— Там, — Шарлей непристойним жестом показав де. — Я — людина світова. Patria mea totus hic mundus est[208].
205
Ятрея (гр. iatreion) — невеликий приватний кабінет при домі лікаря в Стародавній Греції.
206
Хагія Софія (Hagia Sofia — Божественна Мудрість (гр.)) — найбільший храм Константинополя.