— Шапками вас закидають.
— Уже пробували, — зауважив Рейневан. — Рік тому. У неділю після святого Віта[27]. Під Усті. Ти ж був під Усті, пане Адаме.
— Факт, — визнав великополянин. — Був. Усі ми були. І ти там був, Рейневане. Не забув?
— Ні. Не забув.
Сонце припікало немилосердно, з неба лився жар. Нічого не було видно. Хмара куряви, яку здійняло копитами коней наступаюче лицарство, змішалася з густим пороховим димом, що після залпу вкрив цілий зовнішній квадрат вагенбурга[28]. Над ревінням воїнів та іржанням коней раптом пролунав тріск ламаного дерева і крики тріумфу. Рейневан побачив, як із диму кинулися втікачі.
— Прорвалися, — голосно зітхнув Дзівіш Боржек з Мілетін-ка. — Розірвали вози…
Гинек з Кольштейна вилаявся. Рогач з Дубе намагався стримати коня, який похропував. Прокоп Голий мав обличчя, немов із каменю. Сигізмунд Корибутович був дуже блідий.
З диму з криком рвонула панцирна кіннота, залізні пани наздогнали втікаючих гуситів, збивали їх кіньми, рубали і сікли тих, хто не встиг сховатися за внутрішній чотирикутник возів. У пролом юрмою рвалися наступні важкоозброєні.
І в цю тісну і затиснуту в проломі юрму, просто у морди коням, просто в обличчя вершникам плюнули раптом вогнем і свинцем гуфниці й тарасниці, загриміли гаківниці, бахнули пищалі, рясною зливою посипалися стріли з арбалетів. Попадали вершники з сідел, попадали коні, попадали люди разом з кіньми, кіннота скупчилася і збилася у клубок, і в цей клубок ударив другий залп, з іще більш убивчим результатом. До охоплених димом возів внутрішнього чотирикутника дісталися тільки нечисленні панцерні, та з ними негайно розправилися за допомогою алебард і ціпів. Зразу ж після цього чехи з диким вереском вирвалися з-за возів, раптовою контратакою заскочивши німців зненацька і миттю витіснивши їх за пролом. Пролом одразу ж перекрили возами, на вози посадили арбалетників і цінників. Знову загриміли гуфниці, задиміли люфи гаківниць. Засяяла сліпучим золотим відблиском піднята над возовим шанцем золота монстранщя[29], блиснув білим штандарт із Чашею.
Спів звучав, гримів і тріумфально розносився над вагенбургом. Курява опадала за відступаючою панцирною кіннотою.
Рогач з Дубе, уже знаючи, обернувся до кінних гуситів, які чекали, вишикувавшись, підняв буздуган. Те саме за мить зробив у бік польської кінноти Добко Пухала. Кінних моравців привів у готовність жест Яна Товачовського. Гинек з Кольштейна замкнув заслону шолома.
З поля було чути вигуки саксонських командирів, які закликали панцирних до чергової атаки на вози. Але панцирні відступали, завертаючи коней.
— Утіка-а-а-ають! Німці утіка-а-а-ають!
— Гир на них!
Прокоп Голий зітхнув, підняв голову.
— Тепер… — важко відсапнув. — Тепер-то їхні дупи вже наші.
Рейневан покинув товариство поляків і Радіма Тврдіка досить несподівано — просто раптом підвівся, попрощався і пішов. Коротким значущим поглядом дав знати Тврдікові про причину своєї поведінки. Чарівник підморгнув. Він зрозумів.
Навколо знову смерділо кров’ю. “Напевно, — подумав Рейневан, — доноситься від різниць поблизу, від Койців і від М’ясного фримарку[31]. А може, ні? Може, це інша кров?
Може, це та, якою пінилися навколишні канави у вересні 1922 року, коли вуличка Железна та провулки навколо неї стали ареною братовбивчих боїв, коли антагонізм між Старим Містом і Табором уже не вперше призвів до збройного конфлікту. Багато пролилося тоді на Железній чеської крові. Досить багато, щоби й досі смердіти”.
Саме цей сморід крові посилив його пильність. Переслідувачів він не помітив, не зауважив нічого підозрілого, жоден чех із тих, що ходили вуличками, на шпика не скидався. Попри те Рейневан постійно відчував спиною чийсь погляд. Виходило, що тих, які за ним стежили, ще не втомила нудна рутина. “Гаразд, — подумав Рейневан, — гаразд, гультіпаки, матимете від мене цієї рутини ще більше. Аж обригаєтеся”.
28
Вагенбург (нім. Wagenburg — містечко з возів) — гуситське укріплення з поставлених квадратом або колом возів.
29
Монстранція (лат. monstrantia) — дароносиця, як правило, у вигляді сонця, виготовлена з золота або срібла.