— Мало хто, — Шарлей показав на напис, — вміє читати. А картинка не дуже чітка. Звідки простій людині знати, що це папа? А може, це Гус?
— Хай вам Бог, — поперхнувся Сикора, — вибачить блюзнірство… Ах… Люди знатимуть, не бійтеся. Картинки з Гусом друкують вони, папісти, значить. У вигляді зубатої гуски, блюзніри, його зображують. Так прийнято. Проста людина знає: Вельзевул, чорт рогатий, як цап, — значить, папа римський. Зубата — значить, Гус. Ах, а ось і ваш ескорт, уже з’явилися.
Ескорт вишикувався на майдані досить нерівною шеренгою. Це був десяток головорізів. Пики вони мали огидні. Все інше — також. Вони нагадували зграю злодіїв і мародерів, озброєних тим, що знайшли, і вдягнутих у те, що вкрали. Або знайшли на смітнику.
— Ось, ах, — показав заступник шефа сектора пропаганди, — ваші люди, які віднині підпорядковані вашим наказам. Справа: Шперк, Шмейдлірж, Вой, Гнуй, Броук, Пштрос, Червенка, Питлік, Грахоїдек і Маврицій Рвачка[151].
— Можна, — озвався серед зловісної тиші Шарлей, — попросити вас відійти зі мною на два слова?
— Ах?
— Я не питаю, — процідив, відійшовши із Сикорою на два слова, демерит, — чи прізвища цих панів є справжніми, чи це прізвиська. Хоча в принципі я мав би цим поцікавитися, оскільки за прізвиськами і кликухами оцінюють бандитів. Але я не про це. Я питаю про іншу річ: я знаю від присутнього тут пана Рейнмара Беляви, що брат Непдах пообіцяв нам надійний і гідний довіри ескорт. Ескорт! А це що за наволоч стоїть отам, у шерензі? Що за керетяни і пелетяни? Що це за Вуй, Хуй, Штос і Срачка?
Щелепа Гашека Сикори небезпечно скочила вперед.
— Брат Неплах, — огризнувся він, — наказав дати людей. А це хто, га? Що, може, пташкове небесні? Може, рибкове водяні? Жабкове болотяні? Ніяк ні. Це якраз люди. Саме ті люди, яких я можу дати. Інших у мене нема. Не подобаються, ах? Ви б воліли, ах, цицькатих жіночок? Святого Георгія на коні? Лоенгріна на лебеді? Мені шкода, але таких нема. Закінчилися.
— Але…
— Берете їх? Чи ні? Вирішуйте.
Наступного дня, на диво, перестало капати. Коні, чалапаючи по болоту, пішли трохи енергійніше і швидше. Амадей Бата почав насвистувати. Ожили навіть керетяни і пелетяни, себто охрещені Шарлеєм цією біблійною назвою десятеро на чолі з Маврицієм Рвачкою. Досі понурі й насуплені обірванці, які справляли враження ображених на весь світ, почали балакати, перекидатися сороміцькими жартами, реготати. Врешті-решт, на загальний подив, співати.
“Син, — думав Рейневан. — У мене є син. Його звати Віт. Він народився рік і чотири місяці тому, в день святого Віта. Точно в переддень битви під Усті. Моєї першої великої битви. Битви, в якій я міг загинути, якби випадковості склалися в інакший спосіб. Якби тоді саксонці розірвали вагенбург і розпорошили нас, була б різанина, я міг загинути. Мій син втратив би батька наступного дня після свого народження…
А Ніколетта…
Легесенька Ніколетта, Ніколетта струнка, як Єва Мазаччо, як Мадонна Парлера, ходила з животом. З моєї вини. Як я подивлюся їй в очі?
Ах, та що там. Мусить вдатися.”
Був четвер після Урсули, коли вони добралися під Крхлеби і рушили в бік Рождаловіц, розташованих над рікою Мрліною, правою притокою Лаби. Вони і далі, згідно з даними їм раніше порадами Флютика і Сикори, оминали людні тракти, а надто великий торговий шлях, що вів з Праги до Лейпцига через Їчин, Турнов і Житаву. Від Їчина, звідки вони збиралися зробити вилазку під Троски, їх відділяло вже тільки близько трьох миль.
Однак краєвид над верхньою Мрліною одразу ж попередив їх, що вони ступають на небезпечні терени, в район конфліктів, на все ще палаючу смугу прикордоння, що розділяла ворогуючі релігії та нації. “Палаюча”, зрештою, була цілком влучним словом: постійними елементами пейзажу стали згарища. Сліди від спалених хат, садиб, сілець і сіл. Вони були як дві краплі води схожі на рештки села, біля яких стояла шулерня Гунцледера, арена нещодавніх багатих наслідками подій: такі ж покриті сажею кукси коминів, такі ж купи попелу, який узявся грудками, наїжачені рештками обвуглених перекриттів. Такий самий сморід горілого, від якого крутило в носі.
Керетяни і пелетяни вже якийсь час не співали, тепер вони зайнялися споряджанням арбалетів. Таулер і Бата, які очолювали кавалькаду, мали їх напоготові. Рейневан наслідував їхній приклад.
151
Чеською відповідно: коштовність, барахольник, вояк, гній, жук (також буркотун або маля, крихітка), страус, краснуха (або малинівка), мішечок, горохоїд, бійка.