Дзвонив Торн. На саму згадку про Торна в уяві Еллері щоразу виникала постать високого, певного себе, вишукано вдягненого чоловіка з густим сивим волоссям, чистим, ніби мармуровим, обличчям і жвавими очима. Тому спочатку Квін дуже здивувався. Уривчастий голос Торна свідчив про те, що той надзвичайно схвильований. Еллері не пам’ятав випадку, щоб Торн колись так відверто виявляв властиві людині почуття.
— Що сталося? Щось із Енн? — запитав Еллері, маючи на увазі Торнову дружину.
— Ні-ні! — поквапно відповів Торн, важко дихаючи, так, ніби дуже довго біг.
— Де це ви пропадали, чорт забирай?! Вчора я зустрів Енн, і вона сказала, що майже тиждень не має від вас звістки. Ваша дружина, безперечно, звикла, що ви завжди заклопотані своїми адвокатськими справами, але ж не з’являтися шість днів додому...
— Слухайте мене уважно й не перебивайте, Квіне! Мені потрібна ваша допомога. Ви можете бути через півгодини на п’ятдесят четвертому причалі? Це на Норт-Рівер.
— Звичайно, можу.
— Слава Богу! — видихнув Торн. — Візьміть речі на кілька днів, Квіне, і револьвер! Револьвер неодмінно!
— Розумію, — промовив Еллері, нічого не розуміючи.
— Я зустрічаю «Коронію». Судно прибуває сьогодні вранці. Зі мною Райнак. Лікар Райнак. Ви — мій колега, запам’ятайте! Тримайтесь офіційно! Ні про що не розпитуйте — ні в нього, ні в мене! Самі теж уникайте будь-чиїх запитань! Зрозуміли?
— Не дуже. Все?
— Подзвоніть Енн, перекажіть від мене вітання і повідомте, що я буду через кілька днів! Скажіть, що ви 8І мною і що в мене все гаразд! Попросіть, хай зателефонує до моєї контори й попередить Крофорда!
— Невже навіть ваш компаньйон не знає?..
Але Торн уже поклав трубку.
Еллері замислився. Дивно, дуже дивно. Торн — чудовий сім’янин і тямущий адвокат, мав багату практику, хоч і веде буденні, нецікаві справи. Щоб Торн, такий обачний чоловік, — і впіймався в якісь тенета?..
Перевівши подих, Еллері бадьорим голосом поговорив по телефону з місіс Торн, замовив у фірмі «Джуна» таксі, покидав у валізу дещо з одягу й зарядив свій полі-, ційний револьвер калібру 0,38. Потім черкнув кілька слів батькові — інспектору Квіну, збіг сходами вниз, ускочив у прислане фірмою таксі й за півхвилини до призначеного часу був на п’ятдесят четвертому причалі.
З Торном сталося щось жахливе. Еллері збагнув це ще до того, як звернув увагу на огрядного чоловіка поруч з адвокатом. У своєму картатому пальті Торн нагадував лялечку, що передчасно померла у власному коконі. За ті кілька тижнів, що Еллері його не бачив, Торн дуже змарнів. Завжди гладенькі рожеві щоки були давно неголені. Навіть одяг на ньому здавався стомленим і недоглянутим. Коли Торн, вітаючись, тиснув Еллері руку, в почервонілих адвокатових очах промайнув вираз полегкості. Знаючи, який Торн загалом незалежний і певний себе, Еллері зрозумів, що тепер той чимось дуже стурбований. Але адвокат лише скупо промовив:
— О, Квіне, привіт! Боюсь, доведеться чекати довше, ніж ми гадали. Познайомтеся, це — містер Герберт Райнак. Докторо, це — Еллері Квін.
— Добридень! — Еллері легенько потиснув велику лікареву руку, з якої той не зняв рукавички, й подумав: «Може, він лікар і знаменитий, одначе невихований».
— Якась несподіванка, містере Торн? — озвався Рай-иак.
Еллері ніколи не чув такого низького голосу. Він ішов а глибини грудей, немов відлуння грому. Водночас маленькі, з фіолетовим відтінком очі лікаря залишалися дуже холодні.
— Сподіваюся, приємна,— коротко кинув Торн.
Припалюючи сигарету, Еллері перехопив на собі
схвальний погляд друга. Отже, він, Еллері, взяв правильний тон і тепер знає, як поводитись далі. Він відкинув сірника й, повернувшись до Торна, запитав:
— То де ж «Коронія»?
Райнак подивився на адвоката довгим, пильним поглядом.
— Її затримала карантинна служба,— пояснив Торн. — На борту тяжкохворий. Гадаю, це надовго — на кілька годин. Може, трохи посидимо в залі чекання?
Зала була переповнена, одначе їм пощастило внайти вільні місця. Еллері поставив валізу в ногах і сів так, щоб бачити обличчя обох супутників. Приховане хвилювання друга, а ще більше невдоволення гладкого лікаря розворушили його цікавість.