— У вашому будинку, містере Райнак, щось дуже хилить на сон,— по-собачому труснув головою Еллері — Ми з Торном будемо вдячні, якщо зможемо прийняти не дуже гарячу ванну.
— Вона буде аж ніяк не гаряча! — затрясся товстун від німого сміху.— Ви бачили, навколо глухий ліс. У нас немає не тільки електрики, газу та телефону, але й водогону. Воду беремо з колодязя. Просто живемо, еге? Це краще, ніж розкошувати з вигодами сучасної цивілізації. Наші предки, може, й частіше помирали від інфекційних хвороб, але б’юсь об заклад, що імунітет проти нежитю вони мали стійкіший... Та годі балачок! Вставайте! Ходімо зі мною!
У прохолодному коридорі нагорі Еллері відразу покращало. Райнак, тримаючи в руках сірники та свічки, йшов попереду. Торнові він показав кімнату, що виходила вікнами на фасад сусіднього будинку. Еллері — одну з бічних. У кутку кімнати стояв великий камін, у ньому палало яскраве полум’я; старомодний умивальник був наповнений крижаною на вигляд водою.
— Гадаю, вам тут буде зручно,— промовив, розтягуючи слова, товстун. — Ми чекали лише Торна й мою племінницю, але ще для одного чоловіка місце знайти завжди можна. Торн казав, здається, що ви його колега?
— Двічі,— відказав Еллері. — Якщо ви не проти...
— Анітрохи. — Райнак з усмішкою дивився на Еллері, не поспішаючи залишити його самого.
Еллері стенув плечима, скинув піджак і почав умиватись. Вода справді виявилася крижаною, пальці щипало, немов їх кусали миші чи маленькі рибинки.
— Ну ось, тепер краще, — сказав Еллері, енергійпо розтираючись рушником,— Чому внизу мене так зморило?
— Певно, від різкої зміни холоду на тепло,— все ще стоячи в дверях, висловив припущення господар.
Еллері знову стенув плечима, підкреслено байдуже відкрив саквояж, дістав і відклав убік револьвер, що лежав зверху, просто на білизні.
— Ви завжди носите з собою зброю, містере Квін? — поцікавився Райнак.
— Завжди. — Еллері поклав револьвер до задньої кишені.
— Чудово! — Товстун почухав підборіддя. — Чудово! А тепер я, містере Квін, піду подивлюсь, як улаштувався містер Торн. Упертий він чоловік. Останній тиждень міг би обідати з нами чим Бог послав, але ж ні, волів сидіти сам, замкнувшись у тому барлозі.
— Цікаво, а чому? — запитав Еллері, пильно подивившись на господаря.
— Коли будете готові, спускайтесь униз, — ухилився од відповіді Райнак. — Міллі приготувала розкішний обід, і якщо ви такі самі голодні, як і я, то він вам сподобається.
Не перестаючи всміхатись, товстун пішов.
Еллері хвилю постояв прислухаючись. Товстун затримався на мить у кінці коридора, потім рушив сходами вниз. Тоді Еллері швидко ступив до дверей. Ще входячи до кімнати, він звернув увагу, що з дверей вийнято замок. Зроблено це було недавно, на підлозі ще валялися свіжі скіпки. Насупившись, Еллері підставив під дверну ручку стілець і почав обшукувати кімнату. Спершу помацав рукою під матрацом, далі заглянув під велике дерев’яне ліжко, повідчиняв шафи й повисував шухляди, подивився, чи немає чогось під потертим килимом, і через десять хвилин, незадоволений собою, підійшов до вікна. Його очам відкрилася така безрадісна картина, що він аж поморщився. До самого будинку під свинцевим небом підступали чорні, обгорілі дерева. Чорний дім був із протилежного боку, й бачити його Еллері не міг. Десь за білою пеленою заходило сонце. На мить воно виглянуло з-за важкої хмари. Від його рожевого світла в очах у Еллері затанцювали кольорові кулі. Потім нова важка хмара закрила сонце і воно зникло за обрієм. У кімнаті почало швидко темніти.
Еллері роздумував: «Вийнято замок... Хтось дуже поспішав. Звичайно, про мій приїзд тут наперед не знали. Отже, хтось побачив мене з вікна, коли машина зупинилась перед будинком. Ота стара жінка? Хотів би я знати, де вона зараз. У всякому разі для досвідченої людини вийняти замок — справа кількох хвилин... Цікаво, в кімнаті Торна двері теж подовбані? А в кімнаті Еліс Мейх’ю?»
* * *
Коли Еллері зійшов униз, Торн із Райнаком уже сиділи перед каміном.
— Нічого, нічого,— говорив товстун. — Дайте дівчині оговтатись після того струсу, якого вона сьогодні зазнала. Я звелів місіс Райнак обережно підготувати Сару... А, Квіне, приєднуйтесь до нас, як тільки спуститься Еліс, сядемо до столу.
— Містер Райнак щойно вибачався за місіс Сару Фелл — тітку міс Еліс, сестру Сільвестра Мейх’ю, — пояснив Торн. — Здається, вона перехвилювалася перед зустріччю з племінницею.