Мендрейк кивнув:
— Ваша правда. Ну, що робити далі — зрозуміло. Пошліть демона стежити за Клайвом Дженкінсом, і нехай він виведе нас на того, хто нам потрібен.
Панна Фаррар застебнула футляр із кулею й підвелася.
— Я хотіла б залишити це вам. З Йоля користі немає, а решта моїх демонів — на завданні. Зараз ми повинні лише спостерігати. Могутнього демона для цього не треба… Чи, може, ваші джини теж усі зайняті?
Мендрейк озирнувся на порожні пентаклі.
— Ні, ні, — поволі відповів він. — Я певен, що зможу когось підібрати.
6
Ну, це вже занадто! Ти завалив доручену тобі справу, послав до дідька гінця й відмовився повернутись, коли тобі наказали. А тепер сидиш і чекаєш, поки чарівник на це якось зреагує. А він не реагує! Вже кілька годин! Не викликає, не погрожує карою — нічогісінько!
Який він господар після цього?!
Що в світі справді дратує мене, то це неувага. Брутальність я ще стерплю, жорстокість — теж. Це принаймні показує, що ти справив хоч яке-небудь враження. Але покинути мене отут нидіти, мов якесь дурне бісеня в магічному дзеркалі… оце мене вже більше ніж дратувало.
Минуло майже пів дня відтоді, як я відчув перший дотик до своєї сутності: міцний, наполегливий, мов колючим дротом по нутрощах. Виклик — нарешті! Чудово — давно вже пора! Боязкувато опиратись чи не озиватись — це не для мене. Я підвівся з уламка димаря, потягнувся, скинув з себе Щит, налякав цуцика, що саме пробігав повз мене, збентежив непристойним звуком підстаркувату добродійку в сусідньому садку — і закинув димар якомога далі на вулицю[27].
Годі клеїти дурня! Я досі — Бартімеус, гроза Урука, Аль-Аріші та Александрії! Цього разу мій настрій був рішучий.
Я дозволив закляттю виклику потягти себе вгору і вперед. Вулиця хутко зникла у вирі спалахів і барвистих смуг. За мить із-поміж них з’явилася типова зала для викликів: люмінесцентні лампи на стелі й численні пентаклі на підлозі. Як і завжди — Міністерство інформації. Я дозволив своєму тілу знову прибрати подобу Кіті Джонс. Це було простіше, ніж вигадати щось нове.
Гаразд. І де ж цей клятий Мендрейк?
Ось! Сидить за столом, із пером у руці, й тупиться в стос паперів, що лежать перед ним. А на мене навіть і не подивився! Я кахикнув, упер дівочі руки в боки, хотів був уже заговорити…
— Бартімеусе!
Ніжний голосок — надто тихий, щоб належати Мендрейкові. Я озирнувся й побачив струнке русяве дівча, що сиділо за іншим столом, у сусідньому пентаклі. То була Пайпер, помічниця мого господаря, яка сьогодні щосили вдавала суворість. Насупилася, стулила кінчики пальців — і дивилася на мене, мов сердита вихователька в дитячому садку.
— Де ти був, Бартімеусе? — поцікавилась вона. — Ти мав повернутися ще вранці, як було наказано! Пан Мендрейк мусив марнувати свій час на виклик — і це зараз, коли він страшенно заклопотаний! Так не годиться — ти ж це знаєш. Твоя поведінка останнім часом справді втомлює нас…
Ні, такого я зовсім не сподівався! Я гнівно випростався:
— Втомлює?! Хіба ти забула, до кого звертаєшся? Перед тобою Бартімеус — Сакр-аль-Джині, Н’ґорсо Могутній, будівник мурів і руйнівник імперій! Я маю двадцять імен і титулів незліченними мовами, і в кожному з них гримить відлуння моїх подвигів! Не намагайся принизити мене, жінко! Якщо хочеш залишитися живою, підбирай свою спідницю — і мчи щодуху геть! Я маю намір розмовляти лише з самим паном Мендрейком.
Вона клацнула язиком:
— Ти сьогодні просто нестерпний, Бартімеусе! Я гадаю, що тобі слід бути розумнішим. У нас для тебе є невеличка робота…
— Що?! Стривайте! — я зробив пів кроку вперед у своєму пентаклі. З моїх очей посипались іскри, а шкіра спалахнула кораловим вогнем. — Спочатку я мушу розібратися з Мендрейком!
— Боюся, що пан міністр зараз не зможе поговорити з тобою.
— Не зможе?! Що за бридня! Осьдечки він сидить!
— Він заклопотаний — працює над випусками свіжих новин. Їх треба негайно подавати в друк.
— Тоді нехай на кілька хвилин облишить свої побрехеньки![28] Мені треба сказати йому зо два слова!
Панна Пайпер зморщила свій носик:
— Ти не скажеш нічого такого, що йому варто було б почути. А тепер, будь ласка, вислухай своє завдання.
27
Я був такий немічний, що димар не долетів навіть до протилежного боку вулиці. Проте враження це справило неабияке!
28
У своїх спробах угамувати простолюд Мендрейк почав друкувати дешеві інформаційні листівки з побрехеньками про героїчні подвиги британських вояків у далекій Америці. Це все виходило під заголовком "