Я обернувся до юнака, що сидів за столом:
— Агов, Мендрейку!
Відповіді не було. Я повторив те саме, тільки гучніше. Папери в нього на столі зашелестіли й пурхнули в повітря.
Чарівник пригладив своє стрижене волосся — й болісно скоса позирнув на мене, ніби його змусили згадати про давню рану, завдану в найуразливіше місце. Він звернувся до помічниці:
— Панно Пайпер! Скажіть, будь ласка, Бартімеусу, що мене анітрохи не цікавлять його скарги. Нагадайте йому, що інший господар суворо покарав би його за недбалість під час битви, і йому вельми пощастило, що він досі живий. Це все.
Він знов узявся за перо. Панна Пайпер уже розтулила вуста, проте я її випередив.
— Скажіть, будь ласка, цьому збовдурілому жевжикові, — зіпнув я, — що мене слід негайно відпустити. Мої сили, хоч 1 досі неперевершені, дещо підупали й потребують відновлення. Якщо він не погодиться з цією розумною й справедливою вимогою, я потраплю до безвихідного становища — і змушений буду діяти всупереч моїм і його власним інтересам.
Пайпер спохмурніла:
— Що це означає?
Я підняв брову:
— Він знає, — і обернувся до Мендрейка: — Ти ж розумієш, про що це я?
Він поглянув на мене:
— Так, звичайно[29].
З підкресленою пихою він поклав перо на стіл:
— Панно Пайпер! Скажіть, будь ласка, цьому підступному демонові: якщо він наважиться хоча б подумати про зраду, я відішлю його до Бостонських боліт, де не менше десятка джинів щодня зустрічають свою загибель.
— Скажіть йому: хлопче, це мене вже не лякає. Мої захисні чари такі кволі, що я з таким самим успіхом можу зустріти свою загибель, просто вирушивши до крамниці. Тож яка мені різниця, де це станеться?
— Скажіть йому, що він перебільшує власну кволість. Щось це не схоже на Бартімеуса, який знався з царем Соломоном.
— А ще — з Фаустом і Зарбустибалом!
— З Фаустом, Зарбустибалом — і ще бозна з ким… Я не збираюсь перелічувати їх усіх. Отож скажіть йому, панно Пайпер: якщо він з успіхом виконає це завдання, я погоджусь тимчасово відпустити його, щоб він мав змогу відновити свої сили. Нічого більшого я пообіцяти не можу.
Я зневажливо пирхнув:
— Скажіть йому, що я прийму цю пропозицію лише в тому разі, якщо це завдання — просте, коротке й безпечне.
— Скажіть йому… Заради Бога, просто поясніть йому завдання й квит!
Чарівник згріб папери докупи, рипнув своїм шкіряним кріслом — і знов узявся до роботи. Панна Пайпер нарешті припинила крутити головою — досі вона тільки те й робила, переводячи погляд то на мене, то на Мендрейка, наче перелякана сова.
— Гаразд уже, кажіть, — погодився я.
Дівчину, здається, трохи образив мій зухвалий голос, та мені було не до церемоній. Знову Мендрейк обійшовся зі мною зневажливо й насмішкувато! Знову він не звернув уваги на мої погрози та благання. Мабуть, уже тисячний раз я заприсягся помститись. Може, й справді вирушити до Америки, спробувати щастя в битвах? Раніше я зазвичай виживав у таких халепах. Та лише не тепер, коли я такий кволий… Ні, спершу мені треба відновити сили — а для цього доведеться погодитись на його "останнє" доручення. Я похмуро чекав. Мені було чути, як на іншому кінці зали Мендрейкове перо записує на папері нові побрехеньки.
Панна Пайпер полегшено зітхнула, побачивши, що сутичка скінчилася.
— Гаразд, — сказала вона, лагідно всміхаючись. — Я певна, що це завдання тобі видасться дуже простим, Бартімеусе. Ми хочемо, щоб ти встановив спостереження за дрібним чарівником на ім’я Клайв Дженкінс — і стежив за кожним його порухом. Зроби це так, щоб тебе було не видно й не чутно. Цей Дженкінс бере участь в антиурядовій змові — і причетний до вбивства. Крім того, нам відомо, що він працює на вченого-втікача Гопкінса.
Це вже дещо зацікавило мене. Ми загубили його слід уже кілька років тому! Проте я й далі, за звичаєм Кіті, дивився спідлоба:
— А цей Дженкінс дуже могутній?
Дівчина насупилась:
— Я так не думаю.
Мій господар пирхнув, підвівши голову:
— Дженкінс? Анітрохи.
— Він працює в Міністерстві внутрішніх справ, — провадила панна Пайпер. — Має другий рівень. Йому служить біс на ім’я Траклет. Ми знаємо, що він намагався залучити до змови й інших дрібних чарівників — незрозуміло, чому. Він напевно пов’язаний із Клемом Гопкінсом.
— Це найголовніше, — втрутився Мендрейк. — Знайди Гопкінса. Ні в якому разі не нападай на нього: ми знаємо, Бартімеусе, що ти кволий, як мишеня. Просто з’ясуй, де він. І дізнайся, що в нього на думці. Якщо в тебе все вийде, я… Хай йому біс! — У нього на столі задзеленчав телефон. Мендрейк підняв слухавку: — Алло? О, Мейкпісе, привіт! — Він закотив очі до стелі. — Так, так, я залюбки заїхав би… залюбки, але зараз не можу. Я скоро вирушаю на Раду — насправді вже запізнююсь… А що сталося? О-о, дуже таємнича річ! Можливо, пізніше… Гаразд, гаразд, я спробую. До зустрічі! — він кинув слухавку. — Мені пора, Пайпер. Історію про облогу Бостона я допишу ввечері. Потім пришлю її вам з бісом — добре? Саме встигнемо надрукувати її у вечірніх новинах… — він уже стояв і пакував папери до портфеля. — Що ти ще хочеш запитати, Бартімеусе? Тільки без відмов та скарг — на них мені бракує часу.