— Я готовий служити всім, чим треба.
— Чи можемо ми довіряти тобі, Птолемею? Ти не вмієш ні володіти мечем, ні напинати лук своїми дівочими рученятами. Де ж твоя сила, га? Отут, — він постукав себе по лобі тремтячим пальцем. — Принаймні так мені казали. Отут! То що ж ти робиш у цьому похмурому місці, далеко від сонячного світла?
Птолемей скромно схилив голову:
— Навчаюсь, володарю. Вивчаю папіруси й книжки, складені вельмишановними жерцями за прадавніх часів. Праці з історії, релігії…
— І з магії, напевно, теж! Заборонені праці! — втрутився високий жрець у чорному вбранні, з голеною головою й очима, підфарбованими білою глиною. Він вимовив ці слова лагідно — наче кобра, що плюється отрутою. Можливо, він і сам був чарівник.
— Еге ж! Усяку гидоту! — принц підсунувся трохи ближче. Його одяг смердів кислятиною, з рота тхнуло. — І люди хвалять тебе за це, братику! Ти користуєшся магією, щоб дурити їх, щоб зваблювати їх на свій бік! Я чув, як вони щодня приходять до твого дому, щоб помилуватись твоїми бісівськими витівками! Я чув усякі побрехеньки!
Птолемей напружив вуста:
— Справді, володарю? Не розумію. Мені справді набридають люди, яких зрадила їхня доля. Я допомагаю їм тільки порадами — й нічим більшим. Я лише хлопчина — кволий і відлюдкуватий, як ти справедливо кажеш. Тому й волію залишатися на самоті — й не прагну нічого, крім дещиці знань.
Ця перебільшена сумирність (адже Птолемей, звичайно ж, казав неправду: він жадав знань так само спрагло, як царський син жадав влади, тільки більш мужньо) остаточно розлютила принца. Його обличчя почервоніло, мов сире м’ясо, з кутиків вуст поповзли, мов змії, струмочки слини.
— Знань?! — вигукнув він. — Яких знань? З якою метою? Для справжнього чоловіка сувої й писала — дурниця, зате в руках блідолицих некромантів вони стають небезпечніші за найгостріше залізо! Кажуть, що в стародавньому Єгипті євнухи, тупнувши ногою, збирали цілі війська — й скидали в море законних фараонів! Я не хочу, щоб те саме сталося зі мною. А ти чого шкіришся, рабе?
Я й не думав шкіритись. Мені просто сподобались його слова — адже я був в авангарді того самого війська, яке скинуло в море фараона тисячу років тому. Приємно, коли ти справляєш таке враження! Я догідливо вклонився:
— Нічого, володарю. Нічого.
— Ти вишкірився — я сам бачив! Та насмілюєшся шкіритись переді мною — майбутнім царем!
Голос його тремтів; вояки розпізнали в цьому знайомі прикмети — й зручніше стиснули в руках свої списи. Птолемей благально зажебонів:
— Володарю, він не хотів завдати тобі зневаги! У мого писаря від народження пересмикується обличчя, й при яскравому світлі справді здається, ніби він шкіриться. Це прикре непорозуміння…
— Його голова стирчатиме на Крокодиловій брамі! Гей, варто!..
Вояки наставили списи: кожному з них кортіло розмалювати камені двору моєю кров’ю. Я слухняно очікував неминучого[48].
Птолемей ступив уперед:
— Брате, будь ласка! Це ж смішно. Благаю тебе…
— Ні! Не хочу слухати нічого. Цей раб помре!
— Тоді я мушу сказати тобі…
Мій господар зненацька підступив упритул до свого розлюченого двоюрідного брата. Він ніби зробився вищий на зріст, майже зрівнявшись із принцом. Його темні очі дивилися просто у водянисті очиці супротивника, які раптом закрутились, наче риба на острозі. Принц здригнувся й позадкував, а його вояки та блюдолизи засовались на місцях. Спекотне сонце потьмяніло, двір укрила тінь. У декого з вояків ноги взялися пухирцями.
— Облиш його, — повільно й чітко наказав Птолемей. — Це мій раб, і я кажу тобі, що він не заслуговує на покарання. Забирай своїх лакуз — і повертайся до барил з вином. Тут ти лише заважаєш ученим і ганьбиш нашу родину. Так само, як і твої огидні плітки. Ти зрозумів мене?
Принц, ховаючись від проникливих Птолемеєвих очей, так нахилився назад, що торкнувся плащем землі. Він видав звук, схожий на кумкання жаби, що саме парується.
— Так, — пробурмотів він. — Так…
Птолемей відступив — і ніби відразу поменшав. Темрява, що зібралася над купкою людей, розвіялась — наче зимова хмара — й зникла. Люди вмить заспокоїлись. Жерці втерли спітнілі потилиці, вельможні юнаки гучно відсапнули. З-за спини борця визирнув карлик.