— А звідки, власне, вам це відомо? — тихо поцікавився він. — Ви ж не бачилися з Бартімеусом усі ці роки. Чи все-таки бачилися?
Кіті позадкувала до парапету. Чарівник ступив ближче до неї.
Аж тут у повітрі зненацька щось засичало. Дощові краплі випарювались над чимось, що з’являлося над водою. То була невеличка куля, блискуча й рожева. Залунала музика, ніби десь удалині заграв оркестр. Мендрейк відсахнувся й вилаявся крізь зуби.
З кулі визирнуло трохи викривлене опецькувате обличчя. І долинув голос, так само трохи спотворений:
— Джоне! Нарешті я знайшов вас! Ви запізнюєтесь! Музиканти вже розігруються — чуєте? Приїздіть мерщій!
Чарівник легенько вклонився:
— Пробачте, Квентіне! Мене затримали.
— Не марнуйте часу! — обличчя на мить перевело погляд на Кіті. — І вашу подружку теж беріть із собою! Я для неї залишу місце. У вас десять хвилин, Джоне! Десять хвилин!
Куля знову засичала, розтала й зникла. Темний дощ, як і до цього, шурхотів по поверхні Темзи.
Кіті з Мендрейком вирячились одне на одного.
— Здається, — поволі промовив чарівник, — що нам доведеться продовжити цю розмову пізніше… Чи любите ви театр, панно Джонс?
Кіті набундючила губи:
— Не дуже.
— Я теж, — він витончено махнув рукою в бік вулиці. — Що ж, страждатимемо разом!
19
Наш напад на готель «Амбасадор» було сплановано по-військовому точно і вкрай ретельно. Десятихвилинна суперечка в телефонній кабіні — і план готовий.
Покинувши свого господаря, ми стрімко промчали Лондоном у подобі шпаків. Промайнули над парком, де я так нещодавно пережив свою прикру пригоду. Кришталевий палац, пагода, лихої пам’яті озеро — усе похмуро виблискувало в останньому надвечірньому промінні. Ілюмінацію здебільшого було вимкнено, звичайних натовпів люду ми не побачили, хоч невеликі компанії простолюду з невідомою метою тинялися туди-сюди газонами. Я помітив поліційний кордон, бісів, що кудись поспішали… аж тут ми опинилися над кварталом Сент-Джеймс і закружляли над готелем.
Готель був досить-таки пристойний: елегантна сіра кам’яниця, оточена посольствами і аристократичними клубами, місце водночас витончене й ненав’язливе, де закордонні дипломати й короновані особи могли як слід сипнути грошима.
Навряд чи тут зраділи би вторгненню компанії з п’ятьох джинів — ще й таких бридких, як Годж. Ми бачили закляття, що мерехтіли у вікнах, і сітку дрібних вузлів над пожежним виходом. Швейцар, чудовий у своїй лимонно-зеленій лівреї, скидався своїм пильним поглядом на людину, що носить лінзи. Тут слід було діяти обережно. Просто вдертись нам не пощастило б.
Навпроти входу стояла телефонна кабіна. П’ять шпаків один за одним пурхнули за неї — і п’ять щурів один за одним залізли туди крізь діру в стіні. Мвамба якось порозмітала недокурки своїм хвостом, і ми розпочали свою урочисту нараду.
— Отже, мої бойові побратими, — натхненно розпочав я, — пропоную вам…
Одноокий щур заперечливо підняв лапу:
— Стривай, Бартімеусе! А хто це сказав, ніби ти головний у нас?
— Тобі нагадати повний список моїх талантів? Не забувай: нам сьогодні ще треба зловити Гопкінса!
— Якби з твоєї балаканини, Бартімеусе, вийшло щось путнє, ми залюбки пішли б за тобою, — обізвався Кормокодран. Його кам’яний голос відлунював від стін кабіни так, що в мене аж затремтіли вуса. — На жаль, ти вже постарів, утомився — й тепер ні до чого не придатний.
— Ми вже чули про твої пригоди в подобі могутнього жабеняти! — додав, хихочучи, Годж. — Ти розвіяв свою сутність по цілому місту, сподіваючись на порятунок від господаря!
— Ну, це вже не його провина, еге ж? — із співчуттям заперечила Мвамба. З усіх щурів вона була найвитонченіша. Аскобол мав лише одне око, в Годжа між вусами стриміли отруйні шпичаки, а Кормокодран, як завжди, скидався на маленьку кам’яну вбиральню. Що ж до мене, то моя сутність знову мене підводила: на моїх лапах видніли розмиті плями, хоч я сподівався, що вони надто малі, щоб їх помітити.
— Може, й ні. Але ж треба думати, коли берешся до такої роботи! — зауважив Аскобол. — Погляньте на нього — він увесь розпливається!
— Він тільки марнуватиме час. Він уже відставав, коли ми летіли сюди!
— Еге ж, а яка користь із нього буде в бійці?!
— Він одразу перетвориться на кашу![65]
— Я його тоді докупи не збиратиму!
65
Ще один науковий термін: означає цілковите руйнування сутності під час перебування на смертному рівні. Звичайно ж, в Іншому Світі наша сутність постійно вільна — і не потребує жодної конкретної подоби.