— Я теж. Ми йому не няньки!
— І все ж, попри вашу високу думку про мою силу — буркнув я, — все ж таки я — єдиний, хто бачив Гопкінса. Якщо хочете, вирушайте без мене. Цікаво, чи далеко ви тоді зайдете.
— Ач, як бундючиться, — замислено промовив Годж. — Чистісінька тобі повітряна кулька! Обережно, зараз він лопне!
Мвамбин хвіст сердито затарабанив об підлогу:
— Ми справді марнуємо час. Може, Бартімеус і підупав на силі, але нам усе одно не обійтися без його порад, — вона всміхнулася мені так ласкаво, як тільки може зробити це щур. — Будь ласка, далі, Бартімеусе. Розкажи нам про все, що ти бачив.
Ви добре мене знаєте. Я не з тих, хто довго тримає зло[66]. Тож я недбало стенув плечима:
— Правду кажучи, бачив я небагато. Бачив Гопкінса, але тільки мимохідь. Чарівник він чи ні, я сказати не можу. Гадаю, що чарівник. Адже хтось нацькував на мене зграю фоліотів і джинів!
— Є одна думка, — сказала Мвамба. — Ти певен, що він — людина?
— Гопкінс? Цілком! Я перевірив його на сімох рівнях. І на всіх він — людина. Якщо ми захопимо його зненацька, то неодмінно втримаємо.
— Це я візьму на себе! — зловтішно пробасив Годж. — Не хвилюйтеся. Я приготував для нього затишне місце. Таке, де не знадобляться ні пута, ні кайдани. Отут — у мене під шкірою! — він задоволено захихотів.
Решта четверо щурів перезирнулись.
— Гадаю, — зауважив Аскобол, — краще нам обійтися старими певними мотузками. Та все одно, Годже, дякую за пропозицію. Ходімо далі. Ми знаємо, що Гопкінс мешкає тут. А в якому номері?
Я стенув плечима:
— І гадки не маю.
— Тоді доведеться переглянути книгу реєстрації. А що далі?
Волохата Кормокодранова туша заворушилася:
— Далі ми забіжимо нагору, висадимо двері, дамо Гопкінсові бобу й потягнемо його геть. Раз, два — й готово. Хто ще має питання?
Я хитнув головою:
— Тактика блискуча. Але поки ми будемо висаджувати двері, Гопкінс запідозрить лихо. Тут треба діяти акуратно.
Кормокодран насупився:
— Акуратність — це вже не мій талант.
— До того ж, — зауважила Мвамба, — Гопкінс, можливо, ще не повернувся. Нам треба тихенько підкрастися до його кімнати й подивитися. Якщо його немає, заховаймося всередині.
Я кивнув:
— Крім того, нам слід замаскуватись, а Годжеві — ще й помитись і вивести паразитів. Люди дуже тонко відчувають пахощі.
Щур, про якого йшлося, обурено стрепенувся, ляскаючи отруйними колючками:
— Ану, ходи сюди, Бартімеусе! Зараз я скуштую, чи смачна твоя сутність!
— Та невже? Хочеш так просто спіймати мене?
— Атож! Невелика труднація!
Ця суперечка тривала ще кілька хвилин. Ми перекидались дотепними, витонченими й вишуканими фразами[67], та не встиг я остаточно добити свого суперника останнім нездоланним аргументом, як до кабіни увійшов якийсь чолов’яга, й щури кинулися врозтіч.
* * *
Минуло двадцять хвилин. Швейцар біля входу до готелю «Амбасадор» походжав туди-сюди й плескав у долоні, щоб не змерзнути. Підійшла компанія гостей — жінка й троє чоловіків, усі в чудовому вбранні з матерії, яку колись перевозили Великим шовковим шляхом. Вони тихо розмовляли між собою по-арабськи. На шиї в жінки було намисто з місячного каменю. Усі випромінювали заспокійливе відчуття багатства, гідності й високого світського становища[68]. Швейцар позадкував і вклонився. Всі четверо кивнули і всміхнулися йому. Зійшовши на ґанок, вони ступили до вестибюлю.
За столом з червоного дерева сиділа усміхнена дівчина.
— Чим я можу стати вам у пригоді?
Найелегантніший з чоловіків підійшов до неї:
— Добрий вечір. Ми з посольства Савського царства. Через кілька тижнів сюди прибудуть члени нашої династії, тож ми хотіли б оглянути ваш готель, щоб винайняти для них кілька номерів.
— Звичайно, сер. Ходіть зі мною, будь ласка. Зараз я знайду управительку.
Дівчина встала з-за стола й задріботіла коридором. Четверо дипломатів з Савського царства рушили за нею; дорогою один з них розчепив стиснуті пальці. З них вилетіла дрібна, але бридка комаха — самі ноги, колючки й сірчаний сморід. Комаха з дзижчанням підлетіла до стола й заходилася переглядати книгу реєстрації.
Управителька виявилася низенькою гладенькою леді середнього віку. Її шпакувате волосся було зачесане назад і заколоте шпилькою з полірованого китового вуса. Гостей вона зустріла ласкаво, хоч і стримано:
— То, виходить, ви з посольства Савського царства?
66
Принаймні тоді, коли я неспроможний помститись. Та рано чи пізно я ще зустрінуся з Годжем, Аскоболом і Кормокодраном, коли буду в кращій формі. Отоді вже я помщусь їм з усією люттю пораненого ведмедя. Головний секрет успішної помсти — правильно обрати час.
67
Щось на зразок: «Гадаєш, тобі це вдасться, еге?» — «Одним пальцем, друже!» — «Та невже?» — «Атож!» Інші тим часом галасували й ляскали себе по волохатих стегнах. Одне слово, з точки зору дотепності та завзяття це було щось середнє між дебатами в стародавніх Афінах і слуханнями в сучасному англійському парламенті.
68
Крім хіба що Кормокодрана: цей і тепер скидався на молодого бугайця в розкішному костюмі.