— Пані!.. Молодий пан… Пані!..
Само собою зрозуміло, у словах цієї служниці звучав такий переляк, що навіть маленька О-Ей здогадалася, — Мосаку несподівано стало гірше… Але бабуся, як і до цього, лежала, міцно заплющивши очі, мовби не чуючи служниць, які з плачем припали до узголів’я її постелі…
Мосаку теж помер — хвилин через десять. «Марія-Каннон» виконала прохання бабусі — за її життя не вбивати Мосаку.
Розповівши цю історію, Тасіро-кун зупинив на мені довгий замислений погляд.
— Ну що? Хіба вам не віриться, що все це правда?
— Мм… Так, але… Важко сказати…
Деякий час Тасіро-кун мовчав. Потім, піднісши сірник до погаслої люльки, промовив:
— А мені думається, все так і було. От тільки невідомо, винувата в тому мадонна, яку зберігали в домі Інамі, чи щось зовсім інше… А втім, ви, здається, ще не прочитали напис на підставці фігурки. Погляньте… Бачите латинські літери, вирізані отут? Desine fata deum flecti sperare precando…[97]
Я з несвідомим страхом поглянув на «Марію-Каннон» — само уособлення долі. На прекрасному обличчі Мадонни, втіленому в чорне дерево, навічно закарбувалася таємнича посмішка, в якій проступала неприхована ворожість.
Травень 1920 р.
Розповідь про одну помсту
Серед васалів князів Хосокава в Хіґо був один самурай на ім’я Таока Дзіндайю. Раніше він був роніном дому Іто в Хюґа, але потім за рекомендацією Найто Сандзаемона, який підвищився до становища старійшини васалів у князів Хосокава, його було прийнято на службу до цих князів у їхніх нових володіннях із платнею сто п’ятдесят коку.
Навесні сьомого року Камбун під час змагання в бойових мистецтвах він у бою на списах здолав шістьох самураїв. На змаганні разом зі своїми старшими васалами був присутній сам князь Цунатосі; йому дуже сподобалось, як Дзіндайю володіє списом, і він забажав, аби було влаштовано змагання й на мечах. Дзіндайю, взявши бамбуковий фехтувальний меч, знову поклав трьох самураїв. Четвертим його противником був Сенума Хьоей, який навчав молодих самураїв клану мистецтва володіння мечем. Щадячи репутацію його як учителя фехтування, Дзіндайю вирішив поступитися йому перемогою. Щоправда, йому хотілося при цьому програти так майстерно, щоб його намір поступитися перемогою іншому був зрозумілий тим, хто знається на справі. Хьоей, зітнувшись із Дзіндайю, підмітив цей намір і відразу ж загорівся злобою до свого противника. І коли Дзіндайю став в оборонну позицію, Хьоей з усієї сили завдав прямого удару. Меч устромився Дзіндайю в горло, і він одразу ж упав навзнак. Вигляд у нього був при цьому найжалюгідніший. Цунатосі, який щойно похвалив його за майстерне володіння списом, після цього змагання нахмурився і не промовив жодного слова вдячності.
Поразка Дзіндайю скоро стала предметом розмов за його спиною.
Що робив би Дзіндайю на полі бою, якби в нього обламали древко списа? Жалюгідне становище! Він навіть фехтувальним мечем не вміє володіти, як порядний воїн.
Такі розмови відразу ж пішли серед самураїв клану. Звісно, сюди примішувалися почуття ревнощів і заздрощів з боку рівних йому за становищем. Що ж до Найто Сандзаемона, то йому не можна було просто промовчати перед князем. Тому він покликав Дзіндайю і суворо сказав йому:
— Ти так ганебно дозволив себе перемогти, що справа не може завершитися простим визнанням того, що я в тобі помилився. Або ти підеш на нове — потрійне — змагання, або на спокутування своєї провини перед князем я зроблю собі харакірі.
Воїнську честь Дзіндайю й так уже зачіпали розмови, що доходили до нього. Тому він одразу ж дослухався до слів Сандзаемона й подав прохання про своє бажання ще раз поборотися з учителем фехтування в потрійному поєдинку.
Незабаром обидва вони в присутності князя почали свій поєдинок. У першому бою Дзіндайю завдав своєму противнику удару в руку; в другому бою Хьоей завдав удару Дзіндайю в обличчя. Але в третьому бою Дзіндайю знову завдав противнику удару в руку. Цунатосі похвалив Дзіндайю й наказав збільшити його платню на п’ятдесят коку. Погладжуючи набряклу руку, Хьоей з похмурим виглядом одійшов од князя.
Минуло три-чотири дні, й ось одного разу дощової ночі один із самураїв клану — Коно Хейтаро — виявився таємно вбитим за огорожею храму Сейґандзі. Хейтаро був одним із найближчих васалів князя з платнею двісті коку; це був старий, обізнаний на лічбі та письмі; судячи з його звичайної поведінки, ніяк не можна було припустити, щоб він міг стати предметом чиєї-небудь ненависті. Одначе вже наступного дня дізналися, хто був його ворогом: цього дня раптово зник Сенума Хьоей. Дзіндайю та Хейтаро були різного віку, але постаті їхні були дуже схожі. Крім того, і герб в обох був один і той самий — квітка мьоґа в крузі. Хьоея було введено в оману цим гербом на ліхтарі, який ніс служник Хейтаро, освітлюючи шлях панові; його ввела в оману й постать Хейтаро, до того ж закутана в плащ і напівприхована парасолем; от він скороспішно й убив старого, прийнявши його за Дзіндайю.