Прощавай, падре Орґантіно! Ти тепер, походжаючи з приятелем берегом Японії, дивишся на корабель Південних Варварів, над яким у тумані із золотого пилу високо здіймається прапор. Переміг деусу чи богиня Охірумемуті, — можливо, поки що вирішити не можна. Та наше завдання не в тому, щоб виносити таке рішення. Спокійно дивися на нас із берега минулого. Нехай ти разом з капітаном, який веде на повідку пса, та негреням, що тримає над ним парасоль від сонця, зануришся у вир забуття, все ж таки неминуче настане час, коли гуркіт кам’яних вогненних стріл з чорних кораблів, які знову з’явилися на обрії, порушить твій сон. А доти… прощавай, падре Орґантіно! Прощавай, патерене Уруґане із храму Намбандзі!
Грудень 1921 р.
У хащах
Так. Це я знайшов труп. Сьогодні вранці я, як завжди, пішов подалі в гори нарубати дерев. І ось у гаю під горою виявилося мертве тіло. Де саме? Приблизно за чотири-п’ять тьо від проїжджої дороги на Ямасину. Це безлюдне місце, де росте бамбук мішма з молоденькими криптомеріями.
На трупі були блідо-блакитний суйкан і поношена шапка ебосі, які носять у столиці; він лежав на спині. Бач яка справа: на тілі була всього одна рана, але зате просто в грудях, так що сухе бамбукове листя навколо було наче просякнуте кіновар’ю. Ні, кров більше не йшла. Рана, видно, вже запеклась. Ага, ось іще що: на рані, зовсім не злякавшись моїх кроків, сидів, присмоктавшись, овід.
Чи не видно було меча або чого-небудь такого? Ні, там нічого не було. Тільки біля стовбура криптомерії, коло якої лежав труп, валялася мотузка. І ще… так, так, окрім мотузки там був іще гребінь. От і все, що було біля тіла, — тільки ці дві речі. А трава та опале листя навколо були дуже витоптані, — видно, вбитий недешево віддав своє життя. Що, чи не було коня? Та туди ніякий кінь не пробереться. Кінна дорога — вона подалі, за гаєм.
Із убитим я зустрівся вчора. Вчора… здається, опівдні. Де? На півдорозі від Секіями до Ямасини. Він разом із жінкою, що сиділа на коні, прямував до Секіями. На жінці був крислатий капелюх з покривалом, так що лиця її я не бачив. Видно було тільки шовкове плаття з візерунком квітів харі. Кінь був рудуватий, з підстриженою гривою. Зріст? Щось близько чотирьох сун вище за звичайний… Я ж бо монах, у таких справах кепсько розбираюсь. У чоловіка… так, у нього був і меч за поясом, і лук зі стрілами за спиною. І зараз добре пам’ятаю: в нього з чорного лакованого сагайдака стирчало штук двадцять стріл.
Мені й уві сні не снилося, що він так скінчить. Воістину, людське життя зникає вмить, як росинка, як блискавка. Ох-ох, словами не сказати, як усе це прикро.
Людина, яку я піймав? Це знаменитий розбійник Тадзьомару. Коли я його схопив, він, упавши з коня, лежав, стогнучи, на кам’яному мосту, що біля Авадагуті. Коли? Минулого вечора в години першої варти[102]. Минулого разу, коли я його ледве не піймав, на ньому був той же самий синій суйкан і меч за поясом. А цього разу в нього, як бачите, виявилися ще лук і стріли. Он як? Це ті самі, що були у вбитого? Ну, в такому разі вбивство, без сумніву, вчинив Тадзьомару. Лук, обтягнутий шкірою, чорний лакований сагайдак, сімнадцять стріл із яструбиними перами — усе це, значить, належало вбитому. Еге ж, кінь, як ви зволили сказати, був рудуватий, з підстриженою гривою. Видно, так йому судилося, що той скинув його з себе. Кінь щипав траву біля дороги неподалік од мосту, а за ним волочилося довге повіддя.
Цей Тадзьомару, на відміну від інших розбійників, які вештаються по столиці, ласий до жінок. Пам’ятаєте, минулого року на горі за храмом Акітурібе, присвяченим Біндзуру[103], вбили жінку з дівчинкою, очевидно, паломників? Так от, говорили, що це справа його рук. От і жінка, що їхала на рудуватому коні, — якщо він убив чоловіка, то куди вона ділася, що з нею сталося? Невідомо. Даруйте, що втручаюсь, але треба б це розслідувати.
Так, це труп того самого чоловіка, за якого вийшла заміж моя дочка. Тільки він не із столиці. Він самурай із Кукуфу і Вакаси. Звуть його Канадзава Такехіро, років йому двадцять шість. Ні, він не міг накликати на себе нічиєї злоби — в нього був дуже м’який характер.
Моя дочка? Її звати Масаґо, їй дев’ятнадцять років. Вона сміливої вдачі, не гірша за мужчину. В неї ніколи не було коханого до Такехіро. Вона смаглява, біля кутика лівого ока в неї родимка, личко маленьке й довгобразе.