Поки Хандзабуро роззирався, двадцятилітній китаєць, бігаючи пером по сторінках гросбуха, раптом звернувся до нього, не підводячи очей:
— Are you mister Henry Ballet, arn’t you?[106]
Хандзабуро здивувався. Одначе він постарався по можливості спокійно відповісти чистою пекінською говіркою.
— Я службовець японської компанії «Міцубісі» Осіно Хандзабуро, — сказав він.
— Як! Ви японець? — майже злякано запитав китаєць, підвівши нарешті очі. Другий — літній китаєць, — почавши було щось записувати до гросбуха, зупинився й також спантеличено подивився на Хандзабуро.
— Що ж нам робити? Переплутали!
— От лихо! От уже справді лихо! Та цього з часу революції ніколи не траплялося.
Літній китаєць здавався розгніваним, перо в нього в руці дрижало.
— Ну що ж, хутко поверни його на місце.
— Послухайте… е-е… пане Осіно! Зачекайте трохи.
Молодий китаєць розкрив новий товстий гросбух і почав щось читати мовчки, та відразу ж, закривши гросбух, з іще більш переляканим виглядом звернувся до літнього китайця:
— Неможливо… Пан Осіно Хандзабуро помер три дні тому.
— Три дні тому?
— Так… І ноги в нього розклались. Обидві ноги розклалися, починаючи з кульш.
Хандзабуро знову здивувався. Судячи з їхньої розмови, по-перше, він помер, по-друге, від часу його смерті минуло три дні. По-третє, його ноги розклалися. Таких нісенітниць не може бути! І справді, ось його ноги… Та ледве він глянув на ноги, як мимоволі скрикнув. І не дивно: обидві його ноги в бездоганно відпрасованих білих штанях і білих черевиках гойдались од вітру, що віяв із вікна. Побачивши це, він не повірив своїм очам. Помацав — дійсно, мацати його ноги від кульш і нижче було однаково, що хапати руками повітря. Хандзабуро так і сів. У ту ж секунду його ноги — вірніше, штани — кволо опустилися на підлогу, як повітряна кулька, з якої випустили повітря.
— Нічого, нічого, що-небудь придумаємо! — сказав літній китаєць і колишнім роздратованим тоном звернувся до молодого службовця:
— Це ти винен! Чуєш? Ти винен! Треба терміново подати рапорт. Ось що: де зараз Генрі Беллет?
— Я щойно з’ясував. Він терміново виїхав до Ханькоу.
— У такому разі відбий телеграму до Ханькоу і добудь ноги Генрі Беллета.
— Ні, це неможливо. Поки з Ханькоу прибудуть ноги, у пана Осіно розкладеться все тіло.
— От лихо! От уже дійсно лихо!
Літній китаєць зітхнув. Навіть вуса його звісилися ще нижче.
— Це ти винний! Треба негайно подати рапорт. На жаль, із пасажирів навряд чи хто залишився?
— Тільки година, як відбули. Ось кінь один є, але…
— Звідки він?
— З кінного ринку за воротами Дешень-минь. Тільки-но здох.
— Ну так приставимо йому кінські ноги. Принеси-но сюди ноги.
Двадцятирічний китаєць підвівся з-за столу і плавно вийшов. Хандзабуро здивувався втретє. Судячи з цієї розмови, схоже, що йому збираються приставити кінські ноги. Залишитися людиною з кінськими ногами — який жах! Усе ще сидячи на підлозі, він благально звернувся до літнього китайця:
— Прошу вас, позбавте мене кінських ніг! Я терпіти не можу коней. Будь ласка, благаю вас в ім’я всього святого, приставте мені людські ноги. Ну, хоч ноги Генрі-сена або кого-небудь іще — однаково. Нехай навіть трохи волосаті — я згоден, лише б це були людські ноги!
Літній китаєць співчутливо подивився на Хандзабуро й закивав.
— Якби тільки знайшлися — приставили б, але людських ніг якраз немає, так що… Що ж робити, сталося нещастя, примиріться з долею! Але з кінськими ногами вам буде добре. Тільки час від часу міняйте підкови, і ви спокійно здолаєте будь-яку дорогу, навіть у горах.
Тут знову звідкілясь плавно прибув молодий китаєць із парою кінських ніг у руках. Так хлопчик у готелі приносить чоботи. Хандзабуро хотів утекти. Та на жаль — без ніг підвестися йому було не так-то просто. Тим часом молодий китаєць підійшов до нього і зняв з нього білі черевики та шкарпетки.
— Ні, ні! Тільки не кінські ноги! Та, зрештою, хто має право лагодити мені ноги без моєї згоди?!
Поки Хандзабуро кричав і протестував, молодий китаєць всунув одну кінську ногу в отвір правої холоші. Кінська нога наче зубами впилася в праву кульшу. Тоді він вставив другу ногу в отвір лівої холоші. Вона також дуже міцно вчепилася в кульшу.
— Ну от і добре!
Двадцятилітній китаєць, вдоволено посміхаючись, потер пальці з довгими нігтями. Хандзабуро розгублено подивився на свої ноги. Із-під білих штанів виднілися дві товсті гніді ноги, два копита, що стояли рядочком.