Ворожість порівнянна з холодом. Бувши поміркованою, вона збадьорює і до того ж багатьом необхідна для збереження здоров’я.
Досконала утопія не з’являється в основному з такої причини. Доти, доки не зміниться людська натура, досконала утопія з’явитися не може. А якщо людська натура зміниться, утопія, що здавалася досконалою, зразу сприйматиметься як недосконала.
Небезпечні думки — це думки, що змушують міркувати як слід.
Молодий чоловік, який є мистецькою натурою, пізніше за всіх виявляє «людське зло».
Я досі пам’ятаю описану в шкільній хрестоматії історію про дитячі роки ніномії сонтоку. Народившись у бідній сім’ї, Сонтоку вдень допомагав батькам у їхній селянській праці, а вечорами плів солом’яні сандалії. Взагалі працював як дорослий і в той же час старанно займався самоосвітою. Це вельми зворушлива історія, як будь-яка оповідь про чоловіка, що вибився в люди, — такі історії можна знайти в будь-якій повісті для масового читача.
Одначе ця історія про чоловіка, що вибився в люди, замість того щоб прославити Сонтоку, ганьбить його батьків. Адже вони палець об палець не вдарили, аби дати освіту синові. Навпаки, перешкоджали цьому. Так що з точки зору батьківської відповідальності вони явно поводилися ганебно. Та наші батьки й учителі простодушно забули про це. Вони були переконані, що батьки Сонтоку могли бути хоч п’яницями, хоч картярами — не важливо. Мова ж не про них, про Сонтоку. Він же, незважаючи на труднощі та поневіряння, не покладаючи рук займався самоосвітою. Ми, діти, мали виховати в собі незламну волю Сонтоку.
Я відчуваю до егоїзму батьків Сонтоку майже захоплення. Дійсно, в них виявився дуже вдалий син — хлопчик, окрім усього іншого, був їм іще й слугою. Більш того, здобувши згодом велику пошану, він тим самим прославив батька й матір — це вже удача так удача. Та мене, що не досяг іще й п’ятнадцятилітнього віку, глибоко схвилювала сила духу Сонтоку, і мені навіть спало на думку: як мені не пощастило, що я не народився в такій бідній сім’ї, як він. Звичайна річ — раб, скований путами, прагне, щоб вони були товстішими.
Знищити рабство — значить знищити рабську свідомість. Але нашому суспільству без рабства і дня не проіснувати. Не випадково навіть республіка Платона припускала існування рабства.
Назвати тирана тираном завжди було небезпечно. Та нині не менш небезпечно назвати раба рабом.
Трагедія — це коли змушений займатися справою, якої соромишся. Отже, трагедія, що об’єднує все людство, — справляння нужди.
Сильний боїться не ворога, а друга. Він безтрепетно повергає ворога, але, як слабка дитина, відчуває страх ненавмисно поранити друга.
Слабкий боїться не друга, а ворога. Через це йому скрізь увижаються вороги.
Ось що я говорив своєму другові s. M.
Заслуга діалектики. Кінець кінцем заслуга діалектики полягає в тому, що вона змушена прийти до висновку, що все на світі — дурість.
Дівчина. Нагадує прозоро-холодне мілководдя, що тягнеться скільки сягає око.
Рання освіта. Гм, вона прекрасна. Звільнює від відповідальності за те, що дитина ще в дитсадку дізнається, скільки лиха завдає людині розум.
Спогади. Це далекий пейзаж на обрії, причому вже дещо впорядкований.
Жінка. Судячи зі слів Мері Стопс, жінка настільки вірна чоловікові, що принаймні раз на два тижні відчуває до нього потяг.
Роки юності. В юності меланхолія виникає від зарозумілого ставлення до всього на світі.
Прикрості роблять людину розумною. Якщо розумною людину роблять прикрості, то обережна людина у своєму ординарному житті ніколи не стане розумною.
Як ми маємо жити? Так, щоби залишити для себе хоча б частинку непізнаного світу.
Будь-яке спілкування само по собі вимагає нещирості. До кінця розкрити свою душу приятелям без тіні нещирості — значить неминуче розірвати стосунки навіть із найщирішим другом. Найщиріший друг — тією чи іншою мірою це можна сказати про кожного з нас — ненавидить або зневажає свого приятеля, навіть задушевного. Щоправда, ненависть перед лицем вигоди втрачає свою гостроту. А саме презирство породжує, природно, нещирість. Тому, щоб зберегти задушевні стосунки зі своїми приятелями, потрібне максимальне зрівноважування презирства та вигоди. Але це не кожному дано. Інакше як би з’являлися в давні часи добре виховані, благородні люди і як би в такі ж давні часи у світі панував золотий вік, що не знав війни?
129