«Уперше чую цю пісню у виконанні китайця», — навмисно голосно зауважив один із тайко, обмахуючись віялом. Судячи з усього, ці його слова справили враження на присутніх. Принаймні жінка, що сиділа навпроти мене, поглянула на чистильника вух, потім на мене і добродушно всміхнулась, оголюючи вичорнені зуби[63]. Тієї миті, коли її чорні блискучі зуби блиснули між губами, на правій щоці в неї позначилася ледве помітна ямочка. Губи в неї були яскраво нафарбовані. При погляді на цю жінку я несподівано розгубився. Мене охопив сором, як буває, коли тебе застукають зненацька за яким-небудь непристойним заняттям.
А втім, події розвивалися не так стрімко, як може здатись. Усе почалося в ту мить, коли я сідав у човен.
Я зійшов із насипу і, вхопившись за хиткий стовп, почав улазити в човен, одначе поставив ногу не туди, куди слід, і човен сильно нахилився. Зусібіч полетіли бризки. Тієї самої миті в обличчя мені вдарив аромат алое, що йшов од жінки.
Ще стоячи на березі, я побачив, що в човні перебуває жінка, та ніяких особливих відчуттів це в мене не викликало (адже я саме повертався з веселого кварталу) — просто я помітив, що в човні перебуває жінка, і все. Ось чому, вдихнувши аромат алое, я щонайперше відчув здивування. А коли здивування минуло, я розгубився.
Так-так, причиною всьому був тільки запах, але це не так уже й мало. Принаймні для мене. Це я пам’ятаю з дитинства. Коли я ходив до школи, по дорозі мене зачіпали старші хлоп’яки. Поскаржитися вчителю я не смів: боявся розплати. І ось, ковтаючи сльози і зіщулившись у клубок, я знову і знову йшов каляти зошити. В міру того, як я дорослішав, прикре відчуття власної безпорадності поступово вивітрювалось із пам’яті. Навіть коли хотів його пригадати — не міг. Але варто вдихнути прогірклий запах туші, як до мене зразу ж повертається тодішній стан. І знову мене зігрівають спомини про дитячі радощі й печалі… Втім, я, здається, дещо відхилився від теми.
Отже, аромат алое раптом привернув мою увагу, і я, затамувавши подих, почав розглядати жінку. Вона була в міру повна, на елегантно відігнутій полі чорного шовкового косоде виднілась ясно-червона підкладка. І зав’язаний спереду пояс із китайської парчі, і паперовий шнурок, який перехоплював волосся в зачісці «наґесімада»[64], і два гребінці — усе говорило про те, що вона не простушка, в усьому таїлася чарівність. Обличчя було точнісінько як в описах Сайкаку: «доволі кругле, ніжно-рожевого кольору, мов пелюстка вишні». Але ось наступне його зауваження, — мовляв, обличчя має бути без найменшої вади, — видається мені не зовсім справедливим. Обличчя в жінки було у веснянках, які проглядали навіть крізь шар білила. Лінії рота й носа аж ніяк не були бездоганними. Щоправда, красиво окреслений лоб згладжував ці вади… З мене відразу вийшов хміль, який залишався ще з вечора, я тісніше присунувся до неї і в цю мить відчув щось таке, про що слід розповісти окремо.
Мої коліна торкнулись її колін. Як зараз пам’ятаю, на мені було жовте шовкове косоде, а під ним — яскраво-червоне спіднє кімоно. Та навіть крізь одяг я відчув її коліна, їх ніжну округлість і крихітну впадину з тонким шаром підшкірного жиру.
Я боявся поворухнутися, буцім в очікуванні чогось, і тільки зрідка знехотя відповідав на жарти тайко. І, звичайно ж, увесь цей час до мене доносився аромат алое, змішаний із пахощами столичного білила. Трохи згодом моїм колінам передалося тепло її колін. Я раптом відчув, як по тілу пробігли мурашки. Нема слів, аби все це передати. Єдине, що я можу, — це розповісти про зовнішні вияви моїх відчуттів. Я примружив очі, роздув ніздрі й почав повільно та глибоко дихати. Решту я полишаю твоїй уяві.
Підсвідомий чуттєвий потяг до цієї жінки невдовзі викликав іще й холодний інтерес до неї. Чи відчуває й вона щось таке? Чи приємний і їй мій дотик? Я підвів голову і з удаваною байдужістю зазирнув їй в обличчя. Але ці мої хитрощі виявилися даремними. Чому? Та тому, що одного погляду на її спітніле обличчя й на тремтячі, ніби в пошуках повітря, губи було достатньо, щоб розвіяти мої сумніви. Більш того, я зрозумів, що вона знає про мої почуття і що це їй приємно. Я розгубився і, стараючись приховати збентеження, повернувся до тайко.